Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

На думку Карча, сталінський спосіб мислення у сфері аграрної політики можна розглядати в контексті повторного «відкриття» на початку 1929 р. «короткотермінової ефективності» примусових заходів, за допомогою яких можна було розв'язати й довготермінову структурну проблему. Шлях до цього логічно пролягав лише через «воєнізовану» економіку. Отже, колективізація сільського господарства (інакше кажучи, запровадження над ним тотального контролю) ставала просто неминучою. Цілком можливо, Сталін дійшов такого висновку після того, як «урало-сибірський метод» не спромігся довести свою абсолютну, стопроцентну надійність.

П'ятирічний план розвитку народного господарства передбачав створення протягом 1932–1933 рр. 5 млн колгоспів. Однак «Колгоспний центр» уже в червні 1929 р. ставив інші завдання: в 1930 р. колективізувати 7–8 млн господарств, протягом п'ятирічки колективізувати половину сільського населення, а також усуспільнити землю загальною площею втричі більшою, ніж визначалося в п'ятирічному плані (цим усім, по суті, вщент руйнувався аграрний розділ останнього). В листопаді й грудні вказані цифри знову були підвищені. Такий волюнтаризм пояснюється дуже просто: на відміну від «правих», які вважали, що колективізація матиме сенс, тільки коли селянство буде повною мірою забезпечене товарами міського виробництва, сталіністів турбували зовсім інші міркування. Як заявив улітку 1929 р. Мікоян, «якби не було зернових труднощів», у прискоренні колективізації не було б потреби («Правда» від 27 червня 1929 р.).

Організація колгоспів розпочалася ще на самому початку радянської влади. Чимало їх було створено під адміністративним тиском і значною мірою «укомплектовано» колишніми міськими робітниками. Із виникненням непу, коли городяни почали повертатися додому, такі штучні колективні господарства, зрозуміло, припиняли своє існування. В інших випадках заможні колгоспники, щоб урятувати свою власність, поверталися до одноосібного землеробства (таке явище спостерігалося і в 1930 р.). Одне слово, «ранні» колгоспи не відігравали якоїсь помітної ролі в економіці країни. На середину 1928 р. до них входило менше 2 % хліборобських родин.

Ще в постанові РНК і ВЦВК від 16 березня 1927 р. не містилося чогось такого, що б свідчило про перехід до масової колективізації середняків. І навіть наприкінці 1928 р. ніщо не вказувало на це, хоч постанова від 15 грудня і закликала до підтримки будь-яких сільських колективів (до речі, тепер заборонялося створення нових «усуспільнених одноосібних господарств», якщо це тягло за собою підсилення «куркульської» верстви).