Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Три наступні зими засвідчили три підходи до селянської проблеми. В 1927–1928 рр. зерно просто вилучалося, в 1928–1929 рр. під цю справу почали підводити базу у вигляді буцімто «масової підтримки» й «народної ініціативи», а в 1929–1930 рр. фальшиву стихійність сполучили з колективізацією. При цьому докладалося всіх зусиль для доведення факту, нібито уявний «класовий ворог» опинився в ізоляції (насправді ж майже всі селяни опиралися політиці партії). Ця доктринальна фантазія мала, одначе, свої певні переваги, адже її можна було використовувати проти селянських лідерів.
Економічні наслідки всіх описаних дій партії просто не могли не обернутися катастрофою, бо ж вони передбачали неминуче знищення найефективнішої частини землеробів і втрату стимулів до праці в решти. Судячи із заяв Сталіна та його прибічників про величезне підвищення продуктивності в сільському господарстві, вони, мабуть, просто не розуміли можливих найближчих результатів своєї політики. А коли катастрофа таки настала, трактували її лише як тимчасовий відступ. І взагалі складається враження: перспектива взяти під свій контроль хлібний фонд важила для них куди більше, ніж реальна загроза падіння рівня врожайності.
Що ж до людського аспекту справи, то остаточний кінець часткової незалежності селянства, зруйнування ринкових сил, придушення останнього дрібнобуржуазного класу, проникнення державної влади в кожний кут села — все це вважалося позитивними явищами. Наступ на «ворога» — «куркуля», штучне відродження класової боротьби, тощо підживлювали віру партії в суспільну необхідність свого існування, підносили її ентузіазм…
Отже, ми вступаємо в добу розкуркулювання, масової колективізації, голодомору, війни проти радянського селянства, а згодом — проти українського народу. Це — один із найзначніших, а разом із тим і найжахливіших періодів сучасної світової історії.
6. Доля «Куркуля»
В інтересах послідовності викладу тогочасних подій «розкуркулювання» й колективізацію доцільно було б розглядати як єдиний нерозривний процес, бо, по-перше, обидва ці явища відбувалися одночасно, а по-друге — становили окремі аспекти однієї політики. Однак доля «куркулів» у ці часи настільки різнилася від долі колгоспників, що заслуговує на окремий розгляд. Це й зрозуміло, адже розправа над «куркулем» частково мала на меті обезглавити решту селянства в його опорі новим порядкам, і на «класового ворога» цілком закономірно впав основний тягар репресій (хоч, до речі, інші категорії селянства під час примусової колективізації теж зазнали чимало лиха).
Як ми вже зазначали, 27 грудня 1929 р. Сталін оголосив завдання «ліквідації куркульства як класу». Офіційне ж рішення про колективізацію було прийняте тільки 30 січня 1930 р., коли ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» й надіслав її місцевим парторганізаціям; сталінська вказівка була остаточно узаконена указом від 4 лютого. Але й до цього масове розкуркулювання, нагадаємо, вже відбувалося у деяких регіонах під проводом найзапекліших сталіністів. Протягом 1929 р. воно поширювалося далі й далі. З різних українських сіл, козацьких станиць тощо висипалися «куркульські групи». Це якраз і вважалося початком «ліквідації куркульства як класу».
В 1930 р. кампанія досягла стадії остаточного завершення, причому в напруженій атмосфері «класової ненависті». Тогочасні офіційні заяви відбивали думку, що «куркулі не покинуть історичну арену без найшаленішого опору» («Правда» від 21 січня 1930 р.) і що «ми повинні поводитися з куркулем, як із буржуазією в 1918 р. Злісного куркуля, який активно опирається нашому будівництву, треба запроторити на Соловки [горезвісний комплекс концтаборів на островах у Білому морі. — Авт. ]» (цит. за Девісом).