Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Кума Динька почала плакати. Дружина Кума Часни-ка теж розплакалася і сльозами геть змочила вуса свого чоловіка, бо витиралася ними, немов хустинкою.
Все це страшенно розгнівило синьйора Помідора, і він вигнав усіх із зали.
Вийшли бідні люди із замку і під зливою поволі почвалали до села. Вони навіть не ховалися від дощу. Ніхто не боявся змокнути і застудитися. Коли звалилося лихо,- тоді ніхто не помічає дрібних прикрощів.
Недалеко від села їм треба було пройти через залізничний переїзд, і вони мусили спинитися, бо саме йшов поїзд. Дивитися, як проходить поїзд, завжди цікаво. Спершу [150] гуркочучи і чмихаючи парою, пробігає паровоз. У вікно будки визирає машиніст з квіткою в зубах, весело смикає за шворку свистка. Гу-гу-гу!- кричить паровоз. З вікон виглядають і немов трохи пишаються пасажири - італійські селяни в плащах, селянки, запнуті хустками. А в останньому вагоні...
- Господи!- скрикнула кума Динька.- Гляньте-но, хто виглядає з останнього вагона!
- Я б сказав, що ведмеді,- нерішуче мовив кум Гарбуз.
І справді, з вікон останнього вагона визирало троє ведмедів, зацікавлено розглядаючи все навкруги.
- Такого я ще ніколи не бачив!- заявив кум Часник, і його вуса обурено настовбурчилися.
А один з тих трьох ведмедів навіть набрався такого нахабства, що помахав людям лапою.
- Ах, негідна ти тварино!- спересердя крикнув услід майстер Виноградинка.- Як ти смієш кепкувати над нами?
А ведмідь не переставав їх вітати. Коли ж поїзд спинився поблизу на станції, він так висунувся з вікна і замахав лапою, що мало не випав додолу. На щастя, двоє інших ведмедів схопили його за хвіст і втягли назад до вагона.
Наші друзі підійшли до залізничної станції саме тоді, коли поїзд уже зовсім спинився. Як же здивувалися вони, побачивши, що ті троє ведмедів поважно виходять з вагона. А найстарший з них навіть віддав кондукторові квитки.
- Це, мабудь, циркові ведмеді-акробати,- зневажливо сказав майстер Виноградинка.- Вони приїхали сюди на гастролі. Зараз прийде їхній хазяїн. Б'юсь об заклад, що це буде якийсь рудобородий німець, і він підіграватиме ведмедям на дерев'яній дудці.
Хазяїн ведмедів дійсно з'явився. Але то був не дядько, а хлопчик у зеленому береті і синіх штанцях з латками на колінах. Його веселе розумне личко привітно усміхалося і було таке симпатичне.
- Цибуліно!- раптом закричав майстер Виноградинка і побіг йому назустріч.
Це дійсно був Цибуліно. Перш ніж виїхати з міста, він завітав до зоологічного саду і звільнив родину знайомих нам ведмедів. Сторож так зрадів його появі, що [151] віддав би навіть Слона, коли б Цибуліно захотів його взяти.
Але Слон не повірив, що сталася революція, і залишився у загородці писати далі свою книгу спогадів.
Неможливо й сказати, скільки тут було поцілунків, обіймів, запитань і відповідей!
І все це - під рясним дощем. Коли радієш, то не помічаєш дрібних прикрощів і ніскільки не боїшся застудитися.
Скрипаль Груша знов і знов потискав лапу малому Ведмедикові і схвильовано запитував:
- Чи пам'ятаєте, як чудово ви танцювали під звуки моєї скрипки в печері?
Ведмедик добре це пам'ятав і тут же почав кумедно пританцьовувати, а всі діти дружно плескали в долоні.
Зрозуміло, що Вишеньку негайно сповістили про приїзд Цибуліно. Можете уявити собі щиру радість обох друзів.
- Ну, годі веселитися,- сказав трохи згодом Цибуліно.- Хочу сказати вам про те, що я задумав.
Поки Цибуліно розповідатиме друзям про те, що він задумав, ходімо довідаємося, як почуває себе принц Лимон.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Буря без кінця-краю
Ми залишили принца Лимона у гнояці надовго тому, що там йому було добре.
«Пересиджу тут у теплі та в добрі,- думав він, випльовуючи гній, який ліз йому в рот,- поки моя поліція відновить порядок у моїй столиці».
Адже він утік із столиці не озираючись, і тому не знав, що його поліція приєдналася до повсталого народу, що його придворні Лимони вже сидять у в'язниці і що в цьому краї проголошено республіку.
Коли почався дощ і став заливати гнойовище, принц змінив свої наміри.
«Тут занадто вогко,- подумав він,- треба пошукати сухішого місця». [152]
Він почав дриґати ногами і нарешті-таки виліз із гною.
Тільки тепер побачив він, що був за кілька метрів від замку графинь Черешень.