Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Але все це, нагадуємо читачеві, стосується сивої давнини, коли гернсейські селяни вірили, що таїнство Різдва Христового щорічно у відповідний день відзначають домашні тварини, і в різдвяну ніч ніхто не наважується увійти в обору, щоб не побачити волів та ослів, схилених ниць.
Одне слово, якщо в будинку й діялося щось незвичайне, це нікого не обходило; не рахуючи кількох випадків і винятків, туди ніхто не заглядав, він був покинутий.
Кому охота зіткнутися з виплодками пекла?
Завдяки страху, який охороняв цей будинок, гнав геть кожного, хто міг би бути спостерігачем, отже й свідком, будь-якої пори ночі легко було проникнути всередину з допомогою мотузяної, а то і першої-ліпшої приставної драбини з сусіднього саду.
Захопивши з собою деякі пожитки та харчі, можна було щасливо дочекатися слушної пагоди і таємно втекти на кораблі. Збереглися перекази, що сорок років тому якийсь утікач, за словами одних — політичний, за словами других — купець, довгенько переховувався в плен-монському будинку привидів, звідки йому вдалося на рибальському судні вирватися до Англії. А з Англії легко попасти в Америку.
Той самий переказ запевняє, що харчі, заховані в покинутому будинку, залишаються неторкнутими, бо Люциперу, як зрештою, й контрабандистам, було вигідно, щоб той, хто їх залишив, повернувся.
З вершини, на якій стоїть будинок, за милю від берега на південному заході видніється риф Гануа.
Цей риф знаменитий. Людям довелося зазнати всього найгіршого, що тільки може чинити підводна скеля. Це один із найжахливіших морських убивць. По-зрадницьки він чигав посеред ночі на кораблі. Через нього були розширені тортвальське й рокенське кладовища.
1862 року на цьому рифові поставлено маяк. Нині риф Гануа освітлює шлях кораблям, яких раніше збивав із дороги; в руках у пастки виявився палаючий смолоскип. Тепер моряки вдивляються в обрій, розшукуючи це кам'яне громаддя, як свого рятівника й путівника, а раніше вони тікали від нього, як від лиходія. Скелі Гануа зробили безпечною ту безмежну океанську просторінь, на яку давніше навівали жах. Начеб розбійник став охоронцем порядку.
Є три Гануа: Великий, Малий і Чайка. «Червоний вогонь» палає тепер якраз на Малому Гануа. Риф оточений скелями, частина з них захована під водою, інша — виринає з неї, він же — вищий від них усіх. У нього, як у фортеці, свої аванпости: з боку відкритого моря кордон з тринадцяти скель, на півночі — дві підводні брили: Високі вила та Шпичаки і піщана мілина Еруе; на півдні — три стрімчаки: Кішка, Дірявий і Гарпун; далі — дві мілини: Південна і Муе; крім того, перед самим Пленмоном нарівні з поверхнею води — Західна купа гороху.
Переплисти протоку між Гануа і Пленмоном хоч і важко, але можливо. Як відомо, це був один із подвигів сьєра Клюбена. Плавець, який знає тутешні мілини, може перепочити двічі: на Круглій скелі й далі, трохи звернувши вліво, — на Червоній скелі.
V
Руїнники гнізд
Саме тієї суботи, яку сьєр Клюбен провів у Тортвалі, певно, і сталася предивна історія, попервах мало кому відома в околиці; тільки згодом вона спливла на поверхню. Тому що багато речей, як ми вже казали, залишаються невідомими через те, що їхні очевидці зазнали великого страху.
В ніч проти неділі — ми зазначаємо час точно й гадаємо, що не помиляємося, — троє хлопчаків видряпалися на крутий пленмонський берег. Хлопці поверталися додому, в селище. Весь день вони були на морі. То були руйначі гнізд, місцевого мовою — «гніздодери». На будь-якому узбережжі, де є нависні скелі й щілини в кам'яному громадді, ватаги дітлахів спустошують пташині гнізда. Ми уже згадували мимохідь про них. Читач, напевно, пригадує, що Жільят турбувався про птахів і про дітей. Гніздодери — це, так би мовити, океанські вітрогони, хлопці не з боязких. Над узбережжям нависла непроникна темінь. Товсті лахмани хмар, нагромаджених одна на одну, затуляли небосхил. На тортвальській дзвіниці, круглій і шпичастій, як шапка чорнокнижника, щойно вибило третю годину за північ.