Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Але невігласи й легковіри стоять на своєму. По-перше, будинок споруджено не під час революційних війн. Дата 1780, яка стоїть на ньому, давніша, ніж дата революції. По-друге, споруда зовсім не призначалася для спостережного поста. На ній вирізьблені літери ЕЛМ — ПБІЛГ, які є подвійною монограмою двох родин і, за звичаєм, вказують, що будинок було зведено як оселю для новоженців. Отже, колись тут жили люди. Чому ж вони не живуть тепер? Якщо двері й нижні вікна замурували для того, щоб ніхто не міг проникнути в будинок, то чому ж залишили відчиненими два верхніх вікна? Треба було б замурувати все або нічого. Де віконниці? Чому вийнято рами? Де віконні шиби? Навіщо забивати вікна з одного боку, залишивши відкритими з другого? Ставлять перепону для дощу з півдня, але залишають йому можливість заливати кімнати з півночі.
Легковіри, звісно, помиляються, але позитивісти, мабуть, теж не мають рації. Питання лишається відкритим.
Певне тільки одне: будинок приносить контрабандистам скорше користь, ніж шкоду. Чим більший страх, тим більше порушуються справжні пропорції фактів і явищ. Безперечно, деякі пригоди в покинутому будинку, покладені в основу легенд про духів, які відвідували його, пояснювались тим, що сюди непомітно, тайкома наїжджали люди, котрі зразу ж після прибуття знову пливли в море, а також тим, що дехто з цих підозрілих осіб, тихцем уладнавши свої справи, з'являвся іноді з обережності чи з зухвалості, щоб нагнати страху на надміру цікавих. В той далекий від нас час були можливі всілякі ризиковані витівки. Поліція, особливо в маленьких державах, не була такою пильною, як тепер.
Додамо ще таке: якщо цей закинутий будинок, як то кажуть, був зручний для шахраїв і збирались вони там без усяких перешкод, то саме тому, що в нього була лиха слава.
А лиха слава оберігала його від доносів. Не до митників і не до поліції звертаються зі скаргами на привидів. Забобонні люди осіняють себе хресним знаменням, а не поспішають під захист правосуддя. Вони щось там бачать або уявляють, що бачать, відтак утікають і мовчать. Між тими, хто лякає, і тими, хто боїться, існує мовчазна, хоч і ненавмисна, але все ж реальна погодженість. Налякані відчувають себе винними в тому, що їх налякано, їм здається, що вони відкрили чиюсь таємницю, і, не розуміючи, що робиться, бояться погіршити своє становище, розгнівивши нечисту силу. Ось чому вони не люблять базікати. Та й навіть без цих міркувань, забобонні люди звичайно мовчкуваті, страх робить людину німою, вона говорить мало, їй повсякчас здається, що страх наказує їй: «Тс-с-с!» Якщо пойняти віри місцевим переказам та оповідям старожилів, забобонність гернсейських селян у ті давні часи доходила до того, що вони розвішували на стінах пленмонсь-кого будинку на цвяхах щурів з обрубаними лапками, кажанів без крил, скелети тварин, жаб, розплющених між сторінками Біблії, стебла жовтого люпину. Сліди цих дивних символічних жертвоприношень видніються ще й тепер. Цими жертвами необережні перехожі, яким уночі щось там привиділося, мали надію вимолити собі прощення, відвернувши немилість вовкулаків, вихідців з того світу та злих духів. У всі часи подибуємо легковірів, навіть серед сильних світу цього, які визнають існування вовкулаків та відьомських ігрищ. Цезар радився з Саганом, Наполеон — з мадемуазель Ленорман. В деяких людей таке неспокійне сумління, що вони ладні дістати відпуст від самого Сатани. «Господом сотворене, хай не буде зруйноване Сатаною», — так повідає одна молитва Карла V. А є ще боязкіші. Вони доходять до того, що завинити можна і перед злом. Бути бездоганним в очах диявола — їхня неухильна турбота. Звідси йдуть релігійні моління, звернені до страхітливих духів тьми. Це ще один із різновидів святенництва. Думка про злочин супроти нечестивого пригнічує не одну хворобливу уяву; страх за порушення законів його царства мучить цих дивних казуїстів неуцтва, вони відчувають докори сумління перед визивами пекла. Благочестиво вірити в сатанинські дії Брокена і Армюїра, вважати себе грішними супроти царства тьми, вдаватися через уявний гріх до покаяння перед химерою, відкривати свої помисли дияволові, скрушно бити себе в груди перед батьком гріха, сповідатися в оберненому розумінні — все це є і було; кожна сторінка судових справ повідає про це. Ось до чого доходить хвороблива людська фантазія. Коли людина піддається страхові, вона вже не може зупинитись, їй ввижаються нездійснені провини, вона марить про уявне відпущення гріхів і звертається до тіні відьминої мітли, щоб очистила її совість.