Українська народна сатира і гумор

Прийшов кум, глянув на Максима та й пита:

— Чи давно він вмер?

А жінка й каже:

— Та він, як приїхав вчора з поля, ледве коня розпріг та ввійшов у хату та й вмер. — Та як заголосить:

— На кого ти мене, Максиме, покидаєш?

А кум і собі додає:

— Добрий був чоловік Максим, та вмер!

А Максим усе чує та й думає, що він справді вмер. «Бо якби не вмер, — міркує собі Максим,— то чого б жінка голосила? Або і кум каже, що я вмер». Лежить собі, не ворухнеться. От жінка і каже кумові:

— Зроби, будь ласка, домовину, а я побіжу до попа, щоб прийшов завтра поховати!

Кум швидше за сокиру, зробив домовину, а жінка накрила його полотном, ніби мреця. А як уздріла, що йде піп, давай вбиватись за Максимом, підняла галас. Прийшов піп і пита:

— Чи давно він вмер?

— Та ще позавчора, як тільки приїхав з поля.

Відправив він похорон, закрили Максима кришкою в домовині, а він усе мовчить. Так його і потирили на гробовище.

А до гробовища, бач, було дві стежки: одна — у об'їзд, довкола, дальша, друга — навпростець, ближча.

Понесли Максима у домовині...

Донесли вже його до того місця, де дорога розходиться на дві, і гомонять собі люди, куди б його нести: чи у об'їзд, довкола, чи навпростець, через балку.

Поставили домовину й рахубляться такеньки, і вирішили нести навпростець, підняли домовину й несуть.

От тут уже Максим не втерпів, бо бачить, що люди зовсім не знали цього шляху, та як гукне з домовини:

— Не несіть навпростець, бо я позавчора втопив у болоті шкапу, насилу витяг.

Люди полякались, кинули домовину на землю і відскочили геть. Кришка з домовини впала, Максим випав і лежить мовчки. Опам'ятався спершу піп, наблизився до Максима та й пита:

— Чого ти, Максиме, лежиш?

— Та я ж умер!

— Хто тобі сказав, що ти вмер?

— Та жінка сказала, ще й кум сказав, що я вмер.

— Уставай же, Максиме, тепер ти ожив! — говорить піп.

— Та чи справді я ожив?

— Та ожив же, я тобі кажу.

Підвівся Максим і пішов додому не на радість ні кумові, ні жінці.