Українська народна сатира і гумор
- Автор:
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Книжково-журнальне видавництво
- Жанр: Анекдоты
Электронная книга - «Українська народна сатира і гумор». Краткое содержание книги:
— Бач, бабусю, а я все-таки більше від тебе гульнув, — хвастає дід.
— Та знаєш, дідусю, як не було у нас пшона, так я з своєї копилки двічі кашу зварила.
ВАЖКИЙ КОШИК
Одружився ревнивий хлопець і вирішив, що дружину (для певності) краще з собою всюди носити. Виплів кощик, посадив у нього дружину і куди не йде — кошик на плечах несе.
Пройшло років п'ятнадцять. Пішов він у ліс, втомився, сів на пень відпочити, а кошик поставив перед собою.
Глядь у кошик, а там з дружиною сусід сидить.
ДЕ КРАЩЕ
Вдові привиділася примара померлого чоловіка.
— Як живеться, Павлусю? — питає жінка.
— Добре! Далеко краще як тут.
— В раю, значить.
— Ні, в пеклі.
ДОБРА МАМА
— Чому це ваша дитина так довго плаче?
— І не знаю, кумо. Уже п'ятий раз її віддубасила, а вона все реве!
НЕВІСТКА ВИННА
— Хто винен?
— Невістка.
— Та її ж дома нема!
— Так он її плахта висить.
РІЗДВЯНІ ГОСТІ
Приїхали до одного чоловіка на різдво зять з дочкою. Ну, погостювали день, два і три, чотири, і все сидять та й не ідуть.
Вже й водохреща проминуло, масляниця наближається, а вони додому й не думають.
От чоловік тоді й додумався. Пішов до отамана, побалакав... Ото одного ранку снідають, а отаман під вікно:
— А чи нема, — каже, — у вас різдвяних гостей?
- Та ні, нема, а хіба що?
- Та, — таке й таке діло, — наказ прийшов, щоб забирать!
— Ні, нема.
Пішов отаман, а батько:
— Ну, - каже, — діти, треба вам утікати!
— Та як же його утікати? Як побачать, що виїздять різдвяні гості — лихо буде!
І нараяв батько, що він їх у мішках вивезе з села, наче просо везе.
От повлазили вони у мішки, позав'язував він їх. Коли це отаман той (а батько та підпрохав його) перестріва їх:
— А що то везеш? Чи не різдвяних гостей?
— Та ні, це я просо!..
— Де, оце? — питається отаман, та як уріже ціпком по тому мішку, де дочка, а тоді по тому, де зять. Ті тільки терплять...
— Та оце ж, — каже батько.
— Обидва — і цей, і цей? — питається та знов — лусь, лусь ціпком, а найпаче по тому мішку, де зять лежав.
Ото як ще разів зо три урізав, пустив їх. Виїхали за царину, повилазили з мішків.
— Оце, - говорить зять, — лихо різдвяним гостям! Ну, вже зроду не засидюсь!
А батько тільки сміється...
ПРОСТИБІ
Прийшов старець до Газдині.
— Газдинько! Дайте мені що-небудь, дав би вам бог здоров'я, помершим душенькам царство небесне!
— Нате вам, старчику, — каже Газдиня, та й дає йому в пригоршні гарячої кулеші.
Старець взяв та й перемітує з руки в руку та все: простибі, простибі! А далі, як то добре припекло, та й ляп кулешою посеред хати та й:
— Нате вам її до дідькової матері.
РОЗГУЛЯВСЯ
Прийшов сусід до сусіда в гості, а цей примушує його обідати. Бажаючи показати своєму сусідові, що нічого для нього не пожалкує, хазяїн обертається до жінки та й каже:
- Коли святкувати, так святкувати, бий, жінко, і друге яйце в борщ.
ПРО ТАТАР І МУЖИКІВ
Колись то в давнину розруйнували татари якесь село. Розбрівся люд усюди. Ішло три чоловіки з того села шляхом, аж зирк — попереду знялась курява. Коли це згодом витикається три вершники, либонь, татари. Злякались мужики і давай ховатись. Один став під містком за стовп, другий зліз на дуба, а третій заліг у траві, бо нікуди було більш дітись. То ішов великий шлях, і біля містка був колодязь. Дійшли татари до містка та й стали пити воду з колодязя. От той, що під містком сховався, чи не втерпів, чи забувся та й каже:
— Здоров пий!
А татарин зараз його і вхопив. А Панько собі з дуба як здуру:
— Навіщо ж ти, дурний, обізвався?
Татари кинулись до дуба, та ніяк зняти Панька з дуба, бо високо, давай вони пужати на нього арканом, та ніяк не захоплять. А той, що заліг у траві, підвівсь та й дивиться, як вони заарканюють Панька, та й командує:
— Правіш, лівіш!
Вони і його взяли.
ДУРНІ
Був чоловік. Мав сина і дочку, а дочка була дурна. От раз послала її мати по воду до криниці. Назустріч їхав козак.
— Добрий день тобі, серце, — каже.
Та сіла та й задумалася: якщо козак сказав «серце», то, певне, що буде сватати. А тут нема нічого готового...