Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Нічого не кажи, бо зурочиш.
— Зайдемо на мале?
— Але тільки на одне.
Була майже десята, коли ми завернули до «Алхімії». Спокійно вицмулили одне велике. Час повертатися.
— І то негайно. Майже одинадцята.
— Не перебільшуй, — заспокоїла мене Евка. — Ще цілих п'ятнадцять хвилин. Ми дійдемо за п'ять. Зостанеться десять.
— Не знаю, чи встигну прибрати за десять хвилин.
— Зі мною? Легко.
Ми встигли. Розправити накидки. Брудні лахи й папери до шафи. Тарілки, склянки й пательні під ліжко. Ліхтарики для настрою. Похлюпати дезодорантом. Відчинити вікно. Зачесатися. Підкоректувати очі.
— Одинадцята нуль три. Ти маєш блиск для губ?
— Лежить біля цукру. Вони прийдуть?
— Мусять.
Дзвінок. Прийшли.
— Гарно тут у вас. Настрій. Стільки ліхтариків.
— Дякуємо. Хочете побачити лазничку? — я прочинила двері.
— Це і є лазничка? Су-упер, — озвався вищий, здається, Яцек. — Останнім часом я ходив купатися до студентського гуртожитку.
— Ну-у, — притакнув другий. — Улітку ще нічого, а от узимку… Коли ми йшли Алеями в тюрбанах, не було людини, яка не оглянулася б.
— Ми протрималися до березня, — додав Яцек.
— Це і так довго, — з повагою сказала Евка.
— Ну-у, — притакнув товариш Яцека. — В листопаді ми платили тільки по сто злотих. Коли позвозили свій мотлох, власник підвищив іще на двісті. В грудні, коли ми вже осіли, пригнав із новою надбавкою.
— А під час сесії, коли людина не має часу навіть на сон, а що вже казати про пошуки іншого житла, забажав по чотириста з носа. Потім ще наказав нам відгортати сніг, прибирати на сходовій клітці й тягати вугілля.
— Коли він став вимагати поремонтувати дах, ми виїхали.
— Останні місяці спали де прийдеться, але скільки так можна, правда?
Ми з розумінням покивали. Власне, скільки так можна.
— Ну і шукаємо чогось, якоїсь хати чи що, — поінформував нас Яцек.
— І трапили дуже вдало, бо ми саме шукаємо когось до хати, — відказала йому Евка. Хвилину ми стояли мовчки, покивуючи головами. Що ніби зважуємо, розмірковуємо.
— То як, Яцеку? — озвався нижчий. — Беремо, ні?
— Треба підписати якусь угоду чи ви покладетеся на слово скаута?
— Певно, що підписати угоду. Можемо навіть зараз.
Ну і ми взялися до діла. До першої все було готово, угоду на квартиру (від завтра!!!) підписано, тож ми ще заскочили з хлопцями до «Алхімії». Якщо вони ставлять…
Сидимо біля каміна. Цмулимо пивце, покивуючи головами.
— До речі, я не знаю, як тебе звуть, — почав Вальдек.
— Малина.
— Це, мабуть, модне ім'я.
— Це ще чому?
— Я недавно дивився «У ході розмови». Там виступала така наквацяна краля, підтоптана, але ще може бути. І каже, що має доньку Малину.
— Я не дивлюся цю передачу, — відрубала я.
— Я теж, але той кавалок мене реально зацікавив. Раптом виявилося, що та Малина лікується в дурдомі. Її стара в рев, аж уся порозмащувалася. Кажу тобі, труба діло.
Сподіваюся, моїх червоних вух не видко. Добре, що так темно.
— У тебе що, температура? — поцікавився Яцек.
— Може бути. — «Після того що я щойно почула».
— На температуру найліпше гаряче пиво. Замовити тобі?
— Доп'ємо спочатку це.
Отож допиваємо.
— Класна музика, правда? — сказала я. Чого ж отак сидіти, мовчки?
— Може бути, — усміхнувся товариш Яцека, Вальдек.
— З «Матриці».
— Ну, я не знаю, — зізнався Вальдек, куняючи над гальбою.
— Ти не бачив «Матрицю»?
— Я не люблю такі фільми, — пояснив він.
— Але цей і справді хороший, — спробувала заохотити я. — Багато бійок. Стрілянина, гарна дівка у шкіряних штанях.
— Не знаю, може, варто сходити. Але я не люблю кіно, воно мене знуджує. Якось три роки тому пішов та й заснув. Тільки квиток змарнував.
— Ти навіть бойовиків не дивишся?
— Жодних. — Вальдек зробив ковток пива. — Ну, може, щось закину часом у «відак». Якусь комедію. «Тупий і ще тупіший», щось таке.
— Ага, — замислено покивала я.
Сидимо далі, не мовлячи ані слова.
— У тебе класна зачіска, — почала я новий виток розмови.
— Зачіска як зачіска.
— Ти висвітлюєш волосся? — Він кивнув. — Не боїшся, що почне випадати?
— Як почне, я перестану висвітлювати. — «Як просто».
Ми знову сиділи в тиші, куняючи над гальбами.
— У тебе класний голос, — цього разу він обірвав мовчання.
— У тебе також, — повернула я комплімент. — Такий низький.
— Це від курива, — похвалився він.
— Ага.
Я зиркнула на Евку. Вона сиділа, покивуючи головою. Відсутня.