Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
За нормальних обставин я просто відклала б слухавку на безпечну відстань і спокійно почекала б. Але не тепер. Я не збираюся бути мішенню для власної матері. Тож хряснула апаратом об стіну. І дуже добре. Навіщо мені телефон? Навіщо телефон самотній жінці, котра не має грошей навіть на абонентну плату?
— Чудово, — розвела руками Евка. — Треба буде переписати оголошення. Ми подали твій номер.
— Ми можемо привезти апарат від тебе, при нагоді заглянемо до…
— Ми нікуди не заглянемо, бо в нас на це не вистачить!
— Навіть на маленьке-премаленьке пивце?
Маленьке-премаленьке — це половина великого й коштує половину, а не дві третини. Його подають тільки знайомі бармени.
— На жодне. Жарти вбік. На порозі стоїть жорстока реальність, і ми мусимо гідно її зустріти. Натверезо.
— Тоді я нікуди не піду, — полякала я.
— Малино, мені теж важко, — вона присіла на край дивана й похнюпилась.
— Через чувака? Напевно. Ти завжди думаєш тільки про чуваків!
— Не називай його так! Ніякий він не чувак, він Томек.
— Добре, нехай буде Томек.
— Він навіть хтось більший, — тягнула вона. — Він просто супер-Томек. А я його відшила.
— Мабуть, не скажеш, що через ворожбу?
— Через ворожбу. Я злякалася тих сліз і зради.
— Але ми обидві знаємо, що це стосувалось Йольки.
— Тепер так, а раніше? Бабуся говорила про шатенку.
— Таж ти маєш чорне волосся.
— На світлі видно каштановий відблиск. Я подумала так: якщо ворожба стосується шатенки, то зрада й сльози чекають на мене влітку, бо саме влітку, при яскравому сонці я темна шатенка. Ну і я з ним розійшлася.
— Коли?
— Десятого липня. Ми були разом десять чудових днів, яких я ніколи не забуду.
— І про які я нічого не знала, — значуще глипнула я. — Я починаю сумніватися, що ми подруги.
— Зі мною зараз щось трапиться. Справді. — Евка підвелась і вийшла на кухню.
Я кинулася на диван, аж вистрілила пружина. А нехай все завалюється. Що мені до того? Кинулася ще раз.
— Що ти там трощиш? — виглянула з кухні Евка.
— Сценографію до п'єси «Падіння Малини С».
— Краще сідай виправляти оголошення. Але спершу відміни те, що ти сказала.
— Відміняю й перепрошую. Цього досить?
— Коротко й ясно, але за такої ситуації я не вимагатиму більшого. — Евка сіла за стіл і почала закреслювати номери телефонів.
— Зараза, вже п'ята. Я починаю нервувати.
— Спокійно, Малино. В найгіршому випадку заплатиш ще за один місяць.
— Чим?!
— Подумаємо.
— Ти говориш, як політики. «Подумаємо, зробимо відповідні кроки, окреслимо напрямок дій».
— Малино, заспокойся. Це ще не кінець світу. Це тільки кілька старих соток.
— Яких у мене немає!
Я заходилася гризти великий палець. Останнім часом я весь час це роблю.
— Якщо ти не перестанеш, у тебе скоро залишиться чотири пальці, — настачала мене Евка.
— Якщо в моєму житті щось не зміниться, проблема чотирьох пальців не надто мене турбуватиме. Я за крок від безуму.
— Добре, я закінчила. Ходімо порозклеюємо.
Ми вийшли.
— Трохи занадто світло. Нерозумно отак розвішувати при людях, — сказала я, обдивляючись довкруж.
— Давай скотч. Ми ж не пропонуємо сексуальні послуги. Ми тільки шукаємо квартирантів. Добре, приклеїлося.
Ми пішли далі, позначаючи дорогу оголошеннями. Зупинилися біля таблички на вулиці Святої Анни.
— Наклеїмо два. Тут ходить багато студентів.
— Може, під час сесії. Але не влітку.
Я зиркнула на годинник. Уже по восьмій. Що мене змусило стільки зволікати?
Евка саме морочилася зі скотчем, коли повз нас пройшли двоє хлопців. Почали читати. Я трохи відсунулася.
— Малино, не спи, давай оголошення.
Я подала їй, бордова аж по кінчики нігтів. Один із хлопців, з вигляду студент, почав голосно читати.
— «Квартира для двох осіб». Чуєш, Яцеку, це для нас. Відколи ця квартира?
— Якщо для вас, то навіть від завтра, — всміхнулась Евка. Звабливо.
— Далеко?
— Дільниця Старовіслянської, два кроки звідси.
— Дорого?
— Тільки 450 злотих плюс квартплата. Зате маєте велику кімнату з кухонною нішею й лазничку. А також інші вигоди.
— Коли можна подивитися? — запитав інший хлопець.
— Найкраще сьогодні, — запропонувала Евка. — Дати вам адресу?
Вони записали і сказали, що зайдуть об одинадцятій. Обидва. Ми пішли наліпити останні два оголошення, аби рушити додому. Треба трохи вирівняти територію.
— Мені здається, вони ковтнули наживку, — озвалась Евка.