Смак свіжої малини

Я думала, що відчую сатисфакцію, яку дехто називає солодкістю помсти.

— Що мене попустить, — пояснювала я Йольці.

Замучена докорами сумління, я зателефонувала ще того ж дня, але Йолька не взяла слухавку. Сьогодні ввечері ми заскочили її вдома. Спочатку вона не подавала ознак життя, але її зрадив шурхіт в ділянці вічка. «В тебе немає виходу, — забубоніла на цілу сходову клітку Евка. — Ми знаємо, що ти тут». Йолька відчинила всі чотири замки, відтак демонстративно почалапала на кухню. Ми за нею. Усілися навпроти, і я одразу перейшла до конкретики.

— Чому ти раніше не сказала, що мої поради так тебе дратують? — допитувалася Йолька.

— Я ж не асертивна, не вмію отак напрямець атакувати.

— Вчора ти вміла.

— Я розлютилася. Ми терпляче втішали тебе чотири дні, а ти так налетіла на Евку. Я подумала, що хтось урешті повинен тебе присадити.

— І присадила, — Йолька витерла велику важку сльозу, яка ліниво котилась по її щоці.

Я почулася зовсім кепсько. Втупилась у підлогу, гризучи кінчик великого пальця.

— Я хотіла б це якось виправити, — обізвалась по довгій-довгій паузі.

— Все гаразд, — вона простягла мокру від носовичка долоню. — Кожна з нас трохи завинила. Я, ти, може, навіть ти, Евко. Бо якби ти тоді зателефонувала до мене, хоч я і знаю, що це нічого не змінило б… Добре, краще змінимо тему.

— Я за, — підхопила я. — Цей… що ти, власне, робиш улітку?

— Не знаю. Після розриву з Віктором у мене завалилися всі плани.

Ще мить — і Йолька знову розклеїться. Треба опанувати ситуацію.