Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Хоч так, — зітхнула Евка. — А якщо це певняк, то я нарешті можу вам розповісти.
— Стартуй, — присунулась я ближче.
— Малина знає моє ставлення до Віктора.
— Я теж, — озвалась Йолька. — На жаль, ти не приховувала своєї антипатії.
— А знаєш чому? Пам'ятаєш, як ми з тобою познайомились якихось три роки тому, на вечірці?
— В Анки. Три з половиною роки тому. Саме на Масляну.
— Можливо, — погодилась Евка.
— Ти прийшла з Анджеєм, а я з Віктором.
— За якийсь тиждень після забави твій хлопець завернув до мене, ніби на хвилинку. Мене це особливо не здивувало. Проходив мимо, то й зайшов. Ми обмінялися поглядами на погоду, сесію, вранішні пробки. Жодних дражливих тем. Посібник з етикету.
— Ну і? — нетерпеливилась Йолька, дедалі більше нервуючись.
— Раптом Віктор підвівся і каже, що тільки тепер відчуває, що таке справжнє життя. Що коли він зі мною познайомився, щось наче відтануло в його заледенілому серці.
— Боже, — воднораз прошепотіли ми з Йолькою.
— Благав, щоб я розірвала з Анджеєм. А коли я нагадала про тебе, сказав, що ваші стосунки є помилкою.
— Але зрозумів він це тільки тоді, коли побачив тебе? — запитала я.
— Так, бо тільки тоді хтось зірвав йому з очей шори. Згадував також про повів весняного вітру, про крила, що зненацька виросли в нього за плечима, наче вони могли б вирости в іншому місці. Солодкі балачки для фанаток дамських романів.
— І що ти йому відповіла?
— Йолю, подумай, що я могла йому відповісти? Адже він повернувся до тебе.
— Тепер я пригадую той вікенд у Касинці. Пам'ятаєте дивні Вікторові фрази?
— Ти змарнувала мені три роки життя, знаєш? — озвалась Йолька по довгій паузі.
— Яким це чином? — обурилась я. — Бо відмовила хлопцеві подруги?
— Бо ти не розповіла про це мені. — Йолька зайшлася плачем. — Я три роки жила в омані!
— Ти поводишся, як дружина Лебедя, — нагадала я. — Дивишся тільки на кінцівку і перекреслюєш усі ті хвилини щастя, які…
— Що мені до якихось там лебедів! — гаркнула Йолька. — Вигаданих за пивом! Не було жодних хвилин щастя, розумієш? Я тільки думала, що вони є!
— Йолю, — озвалась Евка, помітно роздратована. — Загляньмо в минуле. Уяви собі, що до тебе приходить дівчина, котру ти ледь пам'ятаєш з вечірки…
— Неправда, я чудово тебе запам'ятала, — запротестувала Йолька, — і навіть полюбила.
— І зі взаємністю. Але це ще не дружба. Ми щойно познайомились. Тож уяви собі, що дівчина приходить до тебе і каже: «Слухай, твій хлопець закохався в мене». Ти повірила б?
— Ні, — визнала Йолька.
— Про це ж і йшлося, — зітхнула Евка. З полегшенням, що до Йольки нарешті щось дійшло.
— Але потім? Потім ти могла мені сказати?
— Коли саме? Ми півроку не бачились.
— Згодом, восени. Почалися спільні вечірки, походи до кіно і в гори.
— Гаразд. Тільки от Віктор поводився щодо мене бездоганно. Я подумала, що це був одноразовий заскок і заспокоїлась.
— Але мені ти могла сказати, — все ще бурмосилась Йолька. — Тоді ми вже були подругами.
— Я мала таку думку, але на Новий рік ти виголосила, що Віктор — це твоя половинка. «Він мав дивні вибрики, але це минуло. Ми притерлися». Пам'ятаєш свої слова?
— Яка ж я була наївна, — знову захлипала Йолька. — Я жила ілюзіями! Витратила стільки бабок! За що мені це все? Нехай мені хтось урешті відповість?! За що?
Що можна відповісти психологові?
— Ні за що. Без приводу, — пояснила я. — Пам'ятай про цінний досвід, який ти здобула.
— До дупи такий досвід! Чуєш?! — гримнула Йолька.
— Тобі не треба порадитися зі спеціалістом?
— До дупи спеціалістів! Я нещаслива!
— Ми знаємо, — гнула я своєї, — але це ще не привід, аби так верещати. Ти повинна навчитися контролювати свої емоції.
— Малино, ти не могла б вийти зі мною до кухні? — сказала Евка на диво понурим голосом.
— Ну?
— Ти копаєш по живому.
— Я застосовую ті ж аргументи, які застосовано щодо мене. Неодноразово застосовано.
— Це, власне, і називається копати по живому, — з натиском повторила Евка.
— Якщо я мусила вислуховувати…
— Ти б'єш нижче пояса.
— Може, я не розуміюся на анатомії. Але гадаю, що…
— Це не питання анатомії, — підвищила голос Евка, — а тільки чутливості, якщо це щось для тебе означає!
— Кажеш, чутливості! А де Йолька ховала свою чутливість, коли страждала я?
У цю мить ми почули гучне грюкання.
— Ти задоволена? — запитала Евка.
18.07. Певно, що ні. Я хотіла відігратися на Йольці. Помститися їй за байдужість. Нехай відчує, що це таке. Людина конає, пригнічена проблемами, а подруга пропонує їй відвідати поліклініку, ще й вимагає контролювати емоції.