Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Слухай, Вальді, — почала я, — ти класний хлопець з великим майбутнім. А я? Що я? Мішок проблем, справдешня скриня Пандори.
— Я тільки хотів запросити тебе в кіно, — озвався Вальдек, — а ти мені про скрині…
— Ти ж не любиш кіно, — стала пояснювати я. — А якщо готовий на такі пожертви, значить, я тобі подобаюсь.
— І що в цьому поганого?
— Нічого, тільки…
— Тільки такий лох, як я, без шансів? Це ти хотіла сказати? Певно, думаєш: «Симпатяга той Вальді, але дурний як пробка, тож краще тримати його на відстані».
— Я зовсім так не думаю!
— «Не ходить у кіно, не знає про скрині з Памдори», — тягнув Вальдек. — Ти чуєшся кращою й розумнішою, ніж Вальдусь Пробка, так?
— Але…
— Мрієш про велике кохання, але не з недоумком.
— Не мрію…
— А потім такі збираються і триндять про толерантність. Ніщо так не принижує, як ота ваша толерантність!
— Я не толерантна! — усе, що мені пощастило вставити, бо Вальдек торочив далі:
— Ах, ні! Бо якби ти була толерантна, то пішла б у те кіно. А якби не захотіла зі мною зустрічатися, то сказала б: «Вальдусю, ти класний хлопець, але я кохаю іншого».
— Саме це я намагаюся тобі сказати! — верескнула я. — Я думаю про іншого. Може, це не кохання, але…
— Ти з ним зустрічаєшся?
— Ні.
— У тебе багато вільного часу?
— Так.
— Що тобі заважає піти зі мною в кіно?
«І справді. Що мені заважає?»
— Не знаю.
— А я знаю. Ти просто не хочеш зв'язуватися з плебсом. Плебс гарно виглядає на картинах Брейґеля і нехай там і зостається, правда?
— Ти знаєш Брейґеля? — здивувалась я.
— Особисто ні, — пожартував він.
— Але картини?
— Знаю. І Брейґеля, і Моне, і Клімта. Поки вступив до інфізу, працював копіїстом. Набазґрав трохи тих Пікасо з компанією. Але найбільше любив Брейґеля.
— Несамовито.
— Бачиш, тепер ти зізналася. Для тебе я Вальдусь Пробка. З ним можна поплескати язиком у кнайпі, можна запрягти його тягати клунки, і на тому край. А коли раптом виявилося, що я знаю пару художників, одразу подив.
«Несамовито, — передражнив він мій голос, — ти маєш в заначці якісь інші фокуси? А може, ти вмієш жонглювати ногами?»
Він на хвилю замовк. А я? Що я могла сказати?
— Шкода, Малино, — озвався він знову, зітхаючи. — Ти і справді мені сподобалась. Але час повертатися на свою поличку, так? Нічого не поробиш, шкода. Вени не поріжу. Тоді що ж? Успіху в житті.
Він поклав слухавку. А мені стало якось страшенно прикро. Може, Вальдек трохи правий? Може, я і справді розкладаю людей по поличках? Неправда, просто Вальді мені не подобається. І нема на те ради, що я не пропадаю за чуваками, які півжиття проводять у «качалці» і в солярії. А все ж таки почуваюся винною. Стурбованою. Мушу розслабитися, забути про це. От тільки як?
Увімкну-но я телевізор.
14.08. Я й надалі дивлюся «Вродливих та зухвалих». Поза тим, усі телеігри й ток-шоу. Я повністю в курсі щодо того, хто з ким, де і коли. Але таке знання вимагає величезних часових витрат. Нема коли як слід поприбирати. Наразі я так наловчилася, що можу приготувати «гарячу кружку» під час рекламної паузи. Але взяти душ уже не встигаю. Треба над тим попрацювати.
16.08. Мені снилась Евка. Зразу пригадала, що мушу виходити з хати. Але куди? Треба відмовитися від якихось програм. Завтра спробую, треба купити щось їстівне.
17.08. Урешті-решт вилізла з нори, мружачись, як кріт. Одразу звернула в бічну вуличку, де був місцевий супермаркет. Не знаю, чи близька крамничка з єдиною знудженою касиркою і трьома кошиками заслуговує на звання супер-маркета, але нехай уже буде. Заповзла досередини і з місця купила двадцять вісім китайських супчиків у семи різних смаках. На кожен день тижня інший смак. Різноманітність.
Саме сьорбаю один із супчиків (бульйон із запахом печериць) і дивлюся мій серіал. Головним чином для того, щоб подерти лаха з дерев'яної гри акторів і з задумів божевільного сценариста.
18.08. Несамовито! Цей сценарій пишуть кілька людей!! Четверо божевільних сценаристів!!!
19.08. З іншого боку, а що ж тут дивного? Одна людина була б не ладна запам'ятати всі хитросплетіння дії. Вже не кажучи, щоб їх творити. А тут є що запам'ятовувати. Та білявка Брукі чекає чергової дитини. Тільки ще не знає, від кого. Може, від Ріджа, а може, від його батька.
— Мені здається, що це буде дитина Ріджа, — наполягав Лешек. Він саме зайшов, аби пересвідчитися, що я жива. Гарна мені турбота. За два тижні я встигла б уже пустити соки.