Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Ну, годі вже! — заявив одного разу Свердруп. — Я вам, любі, швидко виб'ю з голови сумніви. Ось попрацюємо добряче — і як рукою зніме. Це давній випробуваний і непоганий спосіб.

Одразу ж після сніданку капітан сказав:

— Хлопці, сьогодні перед нами серйозне завдання! Треба звільнити «Фрам» з льодового панцира!

Така праця під силу хіба що велетням. Але весь екіпаж узявся до неї. Зацюкали кайла, задзвеніли ломи. Відколоті льодові брили клали на сани й одвозили якнайдалі від судна. Ще не скінчили цю роботу, а Свердруп уже розпорядився перебрати всі харчові припаси. Шість ящиків і мішків призначили для харчування експедиції протягом шести місяців на той випадок, якби судію затонуло і екіпаж опинився на кризі; а шість — на дорогу до берегів Шпіцбергена. Захоплених виром праці людей тепер не так мучили думки про долю Нансена і Юхансена. Звичайно, їх не забули. Вони були у всіх на устах під час кожного свята чи якоїсь іншої радісної події. Непохитна віра Свердрупа в друга поступово передавалася й іншим. На судні знову запанував спокійний безтурботний настрій.

Прокинувшись, кожен передусім питав вахтового:

— Ти бачив уже сьогодні Ліну?

— Що каже наша Ліна?

Таємниче жіноче ім'я насправді означало не що інше, як звичайну линву, що вільно звисала з корми в ополонку. Це «вікно у світ» старанно оберігали від замерзания протягом усього дрейфу, бо тільки звідти можна було зачерпнути води, коли б трапилося найбільше лихо, яке тільки могло спіткати людей серед льодів, — пожежа. «Вікно у світ» мало ще й інше призначення. В нього опускали батометри, щоб брати проби води з різних глибин, і зонди, якими вимірювали глибину океану. Крім того, до линви, що звисала з корми, було прикріплено всякі термометри і сітки для лову крабів та інших маленьких мешканців моря.

Таємнича Ліна заздалегідь сигналізувала про кожну зміну дрейфу ще до того, як астрономічні обчислення Скотта-Хансена показували, в якому напрямку понесли «Фрам» морські течії.

Раніше, коли ще Нансен був на кораблі, усі учасники експедиції з радістю вітали найменше відхилення курсу на північ. Тепер їх найбільше втішив би західний напрямок, який наближав «Фрам» до рідних берегів.

Сонце полярного дня, здійснюючи свою двадцятичотирьохгодинну мандрівку по небу, пригрівало чимраз дужче. Крижані поля поволі розходилися, тут і там між ними полискували великі чорні промоїни. Дужий південно-східний вітер ламав кригу довкола судна. Льодові брили безперервно, день і ніч, гупали в борти.

Ніхто, крім Свердрупа, вже не радів з того, що в середині літа «Фрам» перетнув вісімдесят п'ятий градус північної широти. Кожен градус на північ віддаляв корабель від рідного порту, від Норвегії. Нікого не тішила перспектива третього зимування серед льодів. Але воно було неминуче. І ніхто не міг з певністю сказати, що останнє.

Нарешті якесь велике крижане поле знову пригорнуло «Фрам» на полярну ніч і важко, повільно, без поспіху подрейфувало разом з ним. Снігові бурі й тріскучі морози змусили екіпаж припинити всі зовнішні роботи, вилазки на санях та полювання. Тільки спостереження і виміри провадилися взимку регулярно, як і протягом усієї подорожі. Передбачаючи нові атаки льодів, Свердруп наказав вивантажити з корабля на кригу майже весь запас вугілля, обладнання пошкодженого вітряка, що рухав динамомашину, масивні батареї непотрібних акумуляторів та багато інших важких речей.