Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Мандрівники щоранку вирушали в дорогу ще напівсонні. До тями вони приходили вже тоді, як, спіткнувшись, падали на лід, що просто обпікав морозом. Щоб не загинути, тут завжди треба було мати ясну голову і неабияку силу.
Біжачи за упряжками по рівній, на перший погляд, площині, мандрівники мусили невпинно пильнувати, чи не чигає на них безодня під шкаралупою молодого льоду. Одного разу під Юхансеном, що біг біля останніх саней, білий корж розтрісся на дрібні шматки. Юхансен шубовснув по шию у крижану воду. Сильним ривком догори і вперед він трохи піднявся і встиг ухопитися за сани ззаду. Налякані собаки рвонули і витягли його на лід. До пізнього вечора Юхансен біг за упряжкою у замерзлому одязі, ніби закутий у панцир. Розстібаючи на постої куртку, по краях гостру, мов бляха, він поранив об неї пальці.
А до полюса було все ще далеко. Далі, ніж передбачав Нансен. Він підрахував, що кожен день наближатиме їх до мети на якихось двадцять кілометрів. Одначе розрахунки, виявилося, були помилкові. Нансен не взяв до уваги дрейфу крижаних полів, по яких вони йшли. Течія зносила мандрівників у протилежний бік, на південь. Кожний день, незважаючи на нелюдські зусилля, наближав їх до мети тільки на п'ять, шість, щонайбільше на дев'ять кілометрів — залежно від примх морської течії. Та й ці кілометри були відвойовані, видерті в Арктики ціною неймовірного напруження сил.
Часом на полоззя саней налипав сніг, раз по раз дорогу заступали високі льодові тороси. А коли поверхня криги була рівна, під ногами таїлися розколини. Не тільки люди, але й собаки швидко підупадали на силі. Танули й харчові припаси. Під час походу гострі зубці торосів немилосердно дірявили брезент, роздирали мішки з продовольством. Треба було ставати на постій, щоб залатати мішки та розплутати ремінні упряжки. Іноді, щоб не гаяти часу, доводилося просто розрізати ремінці збруї і зв'язувати їх наново.
«Коли поглянеш довкола, пропадає остання надія, — читаємо в щоденнику Нансена. — Цей хаос може довести до розпачу. Усе тут перемішане, перевернуте догори дном: пасма крижаних пагорбів, глибокі ями, тріщини, велетенські поодинокі брили, що спинаються одна на одну. Таке враження, мовби перед тобою збурений океан, раптово скутий морозом. Іноді я думаю, що, не маючи крил, ми ніколи пе подолаємо цієї перешкоди. Обоє тоскним поглядом проводжаємо чайку, що вільно пролітає над нами. Коли б то нам її крила! Після хвилинної зневіри відшукуємо нарешті в цьому хаосі якусь розраду, і знову серце сповнюється надією».
Самі тільки виміри глибини океану були для Нансена неоціненною винагородою за тяжку працю. Зонд і далі всупереч усім передбаченням показував величезну глибину. Перший незаперечний доказ, що й тут, у самому серці Арктики, немає ніяких великих островів. Ці відомості були просто-таки сенсаційні для науки. Якби ще той полюс…
Мандрівка в один кінець, за підрахунками Нансена, мала тривати тридцять днів. На такий період узято і провіанту. Восьмого квітня після двадцяти чотирьох днів походу астрономічне обчислення засвідчило, що мандрівники досягли вісімдесят шостого градуса північної широти. А це ж тільки половина дороги. Так далеко на північ ніхто ще не забирався. До полюса лишалося чотириста п'ятдесят кілометрів. Але Нансен розумів, що пройти ці кілометри вони не зможуть.
Мороз досягав тридцяти дев'яти градусів, а на обрії громадилися чимраз вищі тороси. Дедалі карколомніші ставали переходи через них. Перетягати сани через льодові кучугури, наїжачені вертикально висторчепими брилами, було над людські сили. Собаки зовсім охляли. Доводилося забивати найслабших, щоб годувати решту. Їх лишилася вже тільки половина… Худі, змучені пси були схожі на скелети.
Нансен страшенно страждав. Це була перша в його житті поразка. Нелегко визнати її. Полярник мав твердо вирішити, що вибрати: перемогу і смерть чи відступ?