Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Крізь тонкі стінки намету чути було гавкання, виття і скімлення собак та хриплий од перевтоми голос Юхансена, який, годуючи зголоднілу зграю, закликав на допомогу всі нечисті сили. Псам важко було настачити їжі. У їхніх горлянках миттю зникали найтвердіші сухарі. Право дужчого було тут єдиним правом. Юхансенові доводилось докладати немало зусиль, щоб оборонити слабших. Потім він оглядав усім лапи. Із ста дванадцяти лап Юхансен мусив щоденно витягати дрібні, часом майже невидимі льодові голки й оскалля, які, набиваючись між пазури, болісно ранили собак. Під час цього огляду пси притихали, приязно торкаючись запушеними інеєм писками руки, що давала їм полегкість. Вони переставали шарпатися й вити, мовби дякуючи за ту хвилину, яка нагадувала їм спокійне, затишне життя на «Фрамі». Мандрівники вже давно забули про нього, принаймні старалися забути. Їм не вірилося, що тільки два тижні тому вони жили в теплі і затишку. Це сон чи дійсність? Часом здавалося, що вони вже багато місяців чвалають по кризі і цей похід ніколи не скінчиться.

Собак на ніч доводиться прив'язувати, інакше вони гострими, як бритва, іклами рвали мішки з продовольством. А прив'язані, вони, збившись докупи, несамовито скавучали, кидаючись один на одного, кусались і заплутували ремінні упряжки. Щоб розібрати їх на лютому морозі, треба було мати справді надлюдську терпеливість.

Увійшовши до намету, Юхансен щільно зашнурував його, щоб захиститись од вітру, заметілі й білизни, яка сліпила очі, і, в чому був, заліз до спального мішка. Від кухоньки вже йшло приємне тепло. Вода починала парувати. Наставала година відпочинку, що завдавало мандрівникам нової муки. Одежа відтавала поволі. З льодового панцира вона перетворювалася на мокрий, холодний компрес, який лише остуджував спальний мішок, і не висихала за ніч. Закляклі, сонні люди довго цокотіли зубами, чекаючи, поки звариться суп. Нерідко їх зморював сон, а коли вони прокидалися, на дні каструлі булькотіли вже тільки рештки їжі. І тоді вони мусили все починати наново. Не раз мандрівники засипали на півслові. Нансенові треба було зібрати всю силу волі, щоб вилізти з мішка і насипати в мисочки супу. Потім він швиденько повертався у своє лігво. Їли обидва лежачи — грілися. З особливою насолодою пили окріп з дрібкою молочного порошку. Цей напій не тільки розігрівав. Його запах повертав Фрітьофа в далекі роки дитинства, у Стуро-Фрьоєн. Пригадувалося, як дорога материна рука підносила до його уст чашечку гарячого молока. «Пий, — лупав її тихий, ласкавий голос, — пий, синку, і рости здоровий».