Panicoffski

Бразилійський тип жінки нині, до речи, теж на вершині моди, як і музика, і література, й кіно (у світі з дуже великим успіхом іде бразилійський фільм «Місто Бога»),[1] і одяг (зокрема, все пляжне — від в’єтнамок до купальника і навіть пляжних підстилок, і спортове — маратонки і майки у бразильських національних кольорах). Одне слово, в Англії сказали б, що Бразилія — то просто сексі-країна. Концентрація гарних жінок у Бразилії вражає. Хоча етнічно й расово бразилійки (як і всі бразилійці) є неймовірною сумішшю, кожна жінка має щось неповторно бразилійське, те, що дозволяє безпомилково визначити її приналежність саме до тієї країни, навіть якщо в її зовнішності будуть і характерні японські, італійські або німецькі риси. Дійсно, південь Бразилії є переважно білим європейським, північний схід, куди портуґальці упродовж трьохсот років завозили рабів із Західної Африки, — переважно чорний, одначе в цілому бразилійці — це гримуча суміш європейців, індіянців, африканців і японців, які відчувають себе перш за все, або й лише бразильцями, говорять однією мовою і легко змішуються між собою. Бразилійку видають кілька речей: це якась особлива єдвабна оливкова шкіра, що її з дитинства нескінченно пестять сонце і море; це розкішне лискуче доглянуте волосся, що вони його розпускають певним чином; це і спосіб по-особливому, по-бразилійському вбиратися, так, аби одяг і взуття підкреслювали кожну привабливу рису; це й фізична зґрабність і міць, — більшість бразилійок є спортовцями, які щодня працюють над власним тілом, адже коли ти більшість часу в купальнику (якому саме — читайте далі), то хочеш почуватися впевненою у власній фізичній формі й щоб на тілі не було нічого зайвого. Ще й усмішка на 64 зуби, всі, як один, наче перли (бразилійці дуже ретельно стежать за зубами. Коли я їхав 26 годин автобусом з Ріо до Сальвадоре, на кожній зупинці, тобто щочотири години, весь автобус зі щітками вирушав до умивальників для чергового чищення зубів). Ну і ще розслаблене ставлення бразилійських жінок до життя, що, між иншим, виявляється в манері повільно говорити, по-особливому розтягуючи слова, так, наче вони співають пісню. Коли слухаєш бразилійку, тобі в певний мент уже стає байдуже, про що йдеться, — її голос заколисує, і хочеться, аби це ніколи не припинялося. Усе це разом і складається в бразильський жіночий стиль.