Panicoffski
- Автор: Кундер Ріо
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-114-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Panicoffski». Краткое содержание книги:
Латинські танці передбачають мінімум одягу, легкі рухи, легку музику, легкий секс. І от серед усього цього карнавалу до хлопця раптом приходить справжнє кохання.
Автор роману Ріо Кундер — насправді наш український поет Семен Либонь. Зараз він дійсно живе в Британії, і дійсно викладає сальсу. А про інші паралелі ми можемо тільки здогадуватися. Як фахівець, Семен твердить, що сальса — танець закоханих, у той час коли танго — це спогад про кохання. Спробуйте станцювати сальсу разом із героями Кундера-Либоня і зануритися в кохання у всіх його виявах — від легкого поверхневого аж до глибоко психологічного.
Перед вами один з рідкісних випадків, коли секс є не гарніром чи ілюстрацією, а головною темою, сюжетом та пружиною дійства. Секс — це танець. Танець — це кохання. Кохання — це сальса. Сальса — це секс. Коло замкнулося, і у вас немає виходу.
Тепер спробую до ладу розповісти, що ж воно таке — карнавал, і звідки він узявся в Бразилії. Багато сотень років тому в Італії християни започаткували традицію бурхливих костюмованих святкувань напередодні першого дня Великого посту. Ця традиція поширилася до инших католицьких країн, серед них і до Портуґалії, яка, «відкривши» Бразилію в 16 сторіччі, принесла сюди й карнавал. Тут традиція впала на родючий ґрунт, змішавшися зі звичаями й музикою африканських рабів з Анґоли, а також зі сприятливими для гулянь погодними умовами (адже в Европі Великий піст починається в холодну пору року: в лютому або березні). Карнавал — це щорічне свято життя, якщо хочете, святкування всіх людських слабкостей. Це останні моменти для веселої музики, танців, споживання алкоголю і м'яса, нарешті для сексу. Він триває до першої середи Великого посту, коли починаються 40 днів утримання від усіляких плотських утіх, час роздумів, що триває до Великодня. Отже, й саме слово «карнавал» — латинського походження — означає, за двома версіями, «свято плоті» або «прощавай, м'ясо».
Звідси й те, що бачиш на вулицях Ресіфе й Олінди двадцять чотири години на добу протягом тижня. Більшість часу все це нагадує масову костюмовану побутову пиятику з піснями, танцями й розпустою. До останньої, до речи, влада Ресіфе цього разу підійшла дуже відповідально й без лицемірства. Для країни це дуже важливо, зокрема, через загрозу СНІДу. Телебачення весь час вело роз'яснювальну кампанію щодо профілактики захворювання, а в дні святкувань місцевий відділ охорони здоров'я роздав у місцях гулянь близько мільйона запобіжних засобів. Костюми й персонажі, яких вони представляють, також часто зроблені з натяком на прояви «гріха». Серед найпопулярніших персонажів — медсестри й черниці в коротеньких спідничках і на високих підборах, трансвестити і ґеї. Характерним предметом, який носять багато людей у карнавальні дні, є різнобарвна смугаста парасолька. З нею танцюється танець frevo, який народився у Ресіфе, а тепер відомий в усій Бразилії.
На відміну від самби (не плутати з російською боротьбою), без якої нині неможливо уявити карнавал у Ріо-де-Жанейро і Салвадорі (в Ріо, до речи, цей танець став домінантним на карнавалі лише в 20-х роках минулого сторіччя, а перша школа самби з'явилася взагалі аж 1928 року, — саме тоді самба, суміш анґольської семби і європейських ритмів, і результат прибуття до Ріо звільнених рабів з Баїї, — була вперше допущена у програму свята), карнавал у Ресіфе передусім пов’язаний з музикою і танцем фрево. Власне, головний день карнавалу — субота перед тижнем початку посту — тут полягає у параді центральними вулицями міста клубів фрево, або фрево-колективів. Це є більше, ніж просто гуртки танцю. Як і школи самби в Ріо, колективи фрево — це дільничні клуби, які в країні з погано розвиненими соціальними службами допомагають місцевим громадам у галузі освіти й охорони здоров'я. Сам танець походить від капоейри — дивовижного бойового танцю, що його вигадали раби з Анґоли для самооборони. Їм потрібний був захист від знущань озброєних портуґальських плантаторів, і вони винайшли капоейру, замаскувавши її під танець. У штаті Пернамбуку капоейра розвинулася у більш швидку й енерґійну версію, яка формою дуже нагадує гопак (присядка, п’ятка-носочок тощо). Нічого дивного, якщо взяти до уваги бойове походження українського танцю. Це і є фрево, яке танцюється з парасолькою, що нею вправні танцюристи ще й якось неймовірно жонґлюють.
Пік карнавалу в усій Бразилії припадає на суботу тижня, що передує початку Великого посту. І починає його на світанку саме Ресіфе. Цю подію транслює телебачення всієї країни. Саме в Ресіфе знаходиться найбільший у світі карнавальний колектив, зареєстрований як такий у Книзі рекордів Ґіннесса. Він називається Маскарадний клуб Galo da Madrugada, або «Світанковий півень». Ця спільнота танцюристів розпочинає парад вулицями й майданами центру міста, куди стікається понад мільйон люду. Все виглядає таким чином: заздалегідь визначеним маршрутом тягачі тягнуть височезні 18-колісні меґавантажівки. На їх горі нон-стоп співають, грають і танцюють знані місцеві виконавці. Чисельність оркестрів сягає двадцяти-сорока осіб. На кожній платформі також видно й купку людей європейської зовнішности, які тільки те й роблять, що махають натовпу руками, випивають і закусюють. Їхню роль у цьому заході мені встановити так і не вдалося. Спів і музика лунають через величезної потужности гучномовці, також встановлені на машині. Електричний звук фрево чути на багато кілометрів навколо, а біля самої платформи можна оглухнути. Вражають танцюристки на платформі: у тридцятиґрадусну спеку, весь час перебуваючи на сонці, вони танцюють отой «бразилійський гопак» безперестану протягом чотирьох-п’яти годин! За платформами йдуть, танцюючи, клуби фрево. Вони формують секції карнавалу blocos, що огороджені линвою, аби захистити учасників від того божевілля, яке відбувається довкола. А «довкола» у самісінькому центрі міста якраз і було те місце, куди, не дуже уявляючи, чого саме очікувати, потрапили ми з Либонем.