Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— Це щоб ти справді мав причину триматися за носа, нікчемо, — сказав він, коли капітан яничарів, сякаючи й захлинаючись власною кров’ю, помалу звівся на коліна в дорожній пилюзі. — Ну що, хлопці? — звернувся Петр до його вояків, які також уже не сміялися і лише глухо бурмотали, відступаючи перед Петровим поглядом. — Ніхто з вас не хоче, щоб я його також погладив? Якщо ні, то дайте нам спокій і забирайтесь звідси геть. А халат я поверну його величності власноручно, як власноручно я отримав його від неї.
— Це тобі так легко не минеться! — жалібно крикнув капітан яничарів закривавленими губами. — Ти ще заплатиш мені, каналізаційний щуре!
Тим часом Петр закрив ворота й засунув засув.
— Нічого серйозного, — сказав він своєму тестеві, який, напівмертвий від жаху, рвав на собі волосся й голосив, що тепер через Петрову божевільну нерозважність справді настане кінець усім надіям і всім сподіванням, отож не залишається нічого іншого, як умерти, бо ж яничари не вибачать такої зневаги, повернуться з підмогою і його, Гамді, як і Лейлу, а передусім Петра, роздеруть на клапті.
— Нічого серйозного, — відповів Петр на тестеві нарікання, — це була лише безглузда спроба привести мене в таку халепу, що цим разом мені не допоміг би жоден перстень Борджіа і жодні цитати з Філософа про суть і випадки. Бо якби я був віддав їм халат, вони б його вкрали й поділилися діамантами, сказавши, що нічого не знають, а я потім даремно пояснював би, куди подівся султанів одяг. А що яничари ще сьогодні повернуться з підмогою, щоб нас убити, цього, татоньку, не бійтеся, бо хоча моя позиція перед султановим троном, як видається, під сильною загрозою, але я все ще ношу титул Знання Його Величності, а всі великі самодержці звикли не міняти своїх рішень відразу, цілком і повністю, вони радше викручуються й ухиляються, аби не було розмов, що вони самі не знають, що верзуть, і що їх слово не має жодної ваги й вартості. З цього випливає, що на цю ніч ми можемо забути про всі турботи, відклавши їх на завтрашній день.
І пішов зі своєю дружиною Лейлою до спальні і — за висловом другої сріблясто–сивої баби–сповитухи — старався там і виконував таку добрячу роботу, що професійне визначення першої баби, тієї білої, що Лейла ще недавно була панною, щохвилі ставало несуттєвим. Врешті Лейла, переможена і стомлена розкішшю й коханням, сповнена таким блаженним і цілковитим розслабленням, що тіло здавалося невагомим, бо кожна часточка її юної істоти була насичена і вже не мала чого бажати, погладила розкуйовджене Петрове волосся і прошепотіла:
— Ох, ти мій соколе. А він відповів:
— Я не сокіл. Але не виключено, що дуже скоро ним стану.
Цей давній турецький вислів, як ми пам’ятаємо, означає відхід у вічність. Але Лейла, представниця молодої генерації, і не дуже освічена, як тодішні турецькі жінки, не знала цієї гідної шани й гарної ідіоми, отож у своєму некритичному захопленні Петром, знаючи лише, що для нього не існує нічого неможливого, сказала:
— Так, ти обов’язково ним станеш.
Назавтра після першої молитви в урядовій будівлі сералю мало відбутися звичайне велике засідання Ради, отож історик Гамді–ефенді, муж скромний, вирушив туди пішки, а його молодий зять супроводив його, щоб повернути Тому, Для Якого Нема Титулу, Відповідного Його Гідності, халат, точніше кажучи, він вигадав і задумав цей привід, аби проникнути на Раду, відстояти свою справу, зорієнтуватися в ситуації і примусити мовчати своїх ворогів, бо його посада Знання Його Величності, отримана вчора, була такою невизначеною, а права та обов’язки такими незрозумілими, що він навіть не знав, чи може брати участь у Найвищих засіданнях хоча б як останній з–посеред чаушів, яким, як відомо, можна було лише слухати і подеколи супроводжувати султанові вислови сповненим захоплення «бак».
Коли вони підійшли до сералю, все свідчило про те, що засідання вже почалося, бо чорні слуги візирів тинялись Подвір’ям блаженного споглядання, — Петр завважив, що при появі його й Гамді вони зупинилися і безсоромно порозтуляли свої припухлі губи, поштурхуючи один одного ліктями, — та й вартовий біля головного входу до будівлі, якого запитав Гамді, підтвердив: так, його величність, кажуть, забажала, щоб Рада сьогодні зійшлася дещо раніше ніж звичайно, бо питань, які будуть розглядатися, надто багато.
То був недобрий знак, і вчений історик був такий вражений цим, що не стримався і, до немалої втіхи чорних слуг на подвір’ї, вхопився за голову, точніше, за круглий обвід свого тюрбана.