Перстень Борджіа

— Видається, нагострена паля, на яку ми настромлюємо безбожників і боговідступників, притягує тебе з нездоланною силою.

— Не притягує, навпаки, я завмираю від страху перед нею, — сказав Петр. — Але цей страх не змусить мене сказати те, в чому я не переконаний. Не вірю ні в Єгову, похмурого єврейського Бога, ні, як я уже казав, у триєдиного Бога християн, ані в Аллаха, єдиного Бога мусульман. Не вірю, так само як і переважна більшість людей, щоправда, з тією різницею, що не боюся визнати цю невіру, тимчасом як вони здатні лише маскувати свої погляди. Існування Бога настільки самолюбивого, що він вимагає від істот, ним же створених, аби вони вшановували, любили й славили його, суперечить моєму розумові, а що суперечить розумові, того я не знаю і не бачу. Тією ж мірою існування Бога Всевишнього суперечить свободі моєї волі, а я хочу бути вільним і справді почуваю себе вільним. Не можу, звичайно, заперечувати, що світ, для якого я був народжений, збудований надзвичайно мудро й інтелігентно і що це лише ми, люди, витворюємо тут паділ смутку й печалі, і може, здається безглуздим, що я заперечую носія цієї інтелігентності, та це не безглуздя, бо інтелігентність і її носій — це єдине ціле і їх не можна розглядати окремо, як не можна розглядати окремо трикутник та його основну геометричну властивість, що сума ного кутів дорівнює половині кола, або як не можна відділити коло від його дивовижної незмінної властивості, що на довжині кола можна шість разів, не більше й не менше, відміряти його радіус. Як з давніх–давен знали старі алхіміки і як учив один давньогрецький філософ, ім’ям якого не хочу обтяжувати пам’ять вашої величності, все є єдиним, без протилежності, або, що значить те саме, нема нічого іншого, крім протилежностей, які взаємно переплітаються, обумовлюються й постійно змінюються: panta rhei[15]. Така моя віра, блаженний королю, Пане Двох Святих Міст. Вірю в Розум, що осягає сам себе, бо ж нема різниці між цим Розумом і створеним ним світом: проте я відмовляюся вірити в найвищу, наділену власною особистістю істоту, яка відрізняється від цього світу, як будівничий відрізняється від спорудженого ним дому, або письменник від написаної ним книги, або мати від народженої нею дитини.

Петр зробив паузу, мовчав і султан, запала тиша, яку порушувало лише прискорене дихання схвильованого вченого Гамді, Петрового тестя. Султан розмірковував, і його бородате обличчя було поважним і суворим.

— Кажеш: пантарай? — перепитав він за хвилю. Петр покрутив головою на знак згоди.

— Так, ваша величність, panta rhei. Це давньогрецький вислів, який вживали у своїх творах і арабські мусульманські мислителі, передусім Ібн Сіна, знаний під ім’ям Авіценни, що жив шістсот років тому, та молодший на сто років Ібн Рушд, так званий Аверроес.