Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

За два десятки років після Першої світової війни Японія наростила свої сухопутні й військово-морські сили, почала неоголошену війну з Китаєм і постала як сила, ворожа до Австралії. Виконуючи свою роль захисника Австралії, Великобританія у відповідь посилила свою базу в Сінгапурі, розташованому на кінчику Малайського півострова, хоча ця база була за 4000 миль від Австралії. Австралія покладалася на захист цієї далекої бази, а також ще дальшого британського ВМФ, зосередженого в Атлантиці та Середземномор'ї. Але за остаточний провал сінгапурської стратегії одну лише Британію звинувачувати не можна, бо і сама Австралія нехтувала заходами з посилення власної оборони. В 1930 році Австралія скасувала обов'язковий призов до війська і створила лише нечисленні ВПС та ВМФ. Останній не мав у своєму складі ані авіаносців, ані лінкорів — лише легкі крейсери, геть не здатні забезпечити оборону Австралії та її міжнародних океанських маршрутів від потенційного нападника — Японії. Водночас над Британією нависла серйозна й реальна загроза з боку Німеччини, і тому вона барилася з військовими приготуваннями проти Японії.

Як і на початку Першої світової, коли Британія 3 вересня 1939 року оголосила війну Німеччині, австралійський прем'єр-міністр, навіть не порадившись із парламентом, заявив: «Велика Британія оголосила війну, тому Австралія також перебуває у стані війни [з Німеччиною]». Як і під час Першої світової, Австралія спершу не мала прямої зацікавленості в подіях європейського театру Другої світової війни, на протилежному боці земної кулі, де Німеччина, напавши на Польщу, кинула виклик Британії, Франції та іншим західним країнам. Але, знову ж таки, як і під час Першої світової, Австралія послала свої війська, зокрема до Північної Африки та на Крит. У міру того як небезпека нападу з боку Японії зростала, австралійський уряд почав вимагати повернення своїх військ для захисту самої Австралії. Британський прем'єр Черчилль спробував заспокоїти австралійців, пообіцявши, що Британія та її флот скористаються своєю базою в Сінгапурі для захисту Австралії від вторгнення Японії і від її флоту, який міг з'явитися в австралійських територіальних водах. Як засвідчили подальші події, ці обіцянки не мали жодного стосунку до реальності.

Починаючи з 7 грудня 1941 року Японія вчинила напади на США, Британію, Австралію та голландську Ост-Індію. 10 грудня, лише на третій день після оголошення війни, японські бомбардувальники потопили два великих військових кораблі — єдині, які Британія мала на Далекому сході для захисту Австралії: лінкор «Принц Вельський» (фото 7.6) та ударний крейсер «Ріпалс». 15 лютого 1942 року британський генерал, командувач сінгапурського гарнізону, капітулював перед японськими військами, в результаті чого 100 000 британських імперських вояків опинилися в концтаборах — то була найбільша воєнна поразка Британії за всю її історію (фото 7.7). На жаль, до складу військовополонених належали 2000 австралійських солдатів, які прибули до Сінгапуру лише за три тижні до капітуляції, 24 січня, щоб узяти участь у безнадійній обороні цієї бази. За відсутності британських кораблів для захисту Австралії ті ж самі японські авіаносці, які щойно розбомбили базу американського ВМФ у Перл-Гарборі, 19 лютого 1942 року завдали сильних бомбових ударів по австралійському місту Дарвін (фото 7.8). Це був перший із понад 60 авіаційних нальотів японців на Австралію; крім того, японська субмарина спробувала прорватися до гавані Сіднея.

Для австралійців падіння Сінгапуру стало не лише шоком та страшною воєнною поразкою: його сприйняли як зраду Австралії з боку британської батьківщини. Коли наступ японців на Сінгапур почав розгортатися, австралійський прем'єр-міністр Джон Кертін надіслав Черчиллю телеграму, в якій зазначав: якщо Британія вирішить евакуювати свою сінгапурську базу після всіх запевнень в її невразливості, то це стане актом «непростимої зради». Однак Сінгапур впав, бо Британських військ бракувало на Далекому Сході, на великій відстані від європейського театру бойових дій, до того ж японські війська мали тактичну перевагу над численнішим сінгапурським гарнізоном.

Австралія була сама винна, що нехтувала власною обороною. Одначе злоба, яку австралійці зачаїли на Британію, тривала довго. Аж у 1992 році, через 50 років після капітуляції Сінгапуру, австралійський прем'єр Пол Кітінг піддав Британію гострій критиці і дав волю своєму невдоволенню в промові перед австралійським парламентом: «У школі мене навчили самоповазі та повазі до Австралії, а не плазуванню перед країною, яка вирішила не захищати Малайський півострів, начхати на Сінгапур і не відпускати додому наші війська, щоб ми самі могли захиститися від японської навали. Це була країна, перед якою ви [представники двох консервативних партій в австралійському парламенті] плазували попри те, що вона на вас наплювала».

Уроки Другої світової війни були для Австралії двоякими. Першим і найголовнішим стало те, що Британія виявилася безсилою й не змогла захистити Австралію. Натомість гарантом оборони Австралії стали американські війська, масово розташовані на її території, американські кораблі та літаки під командуванням американського генерала Макартура, який розквартирував в Австралії свій штаб. Макартур керував воєнними операціями, включно з тими, в яких брали участь австралійські війська, і робив він це переважно одноосібно, тому про якесь рівноправне співробітництво між США та Австралією не йшлося. Побоювання можливої висадки японців у Австралії не справдилися. Але було ясно, що захищатимуть Австралію від можливого нападу саме Сполучені Штати, а не Британія. В ході війни з японцями, яка повільно набувала обертів і тривала понад чотири роки, австралійські війська воювали з японцями на островах Нової Гвінеї, Нової Британії, на Соломонових островах і, насамкінець, у Борнео. Ці австралійські війська відіграли важливу роль на передовій у розгромі японського наступу в 1942 році, що відбувався вздовж шляху Кокода з метою захопити колонізовану столицю Нової Гвінеї — порт Морсбі. Втім, після тієї битви Макартур дедалі частіше скеровував австралійські війська на другорядні операції далеко від лінії фронту. В підсумку, хоч Австралія й зазнала прямого нападу під час Другої світової, її втрати були, як це не парадоксально, меншими порівняно з Першою світовою.