Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Під час обговорення федеративної конституції австралійці дискутували щодо багатьох аспектів, але в одному залишалися одностайними: у своєму прагненні не впускати до Австралії представників усіх небілих народів. Наведена нижче цитата ілюструє погляди тодішніх австралійців на необхідність збереження «Білої Австралії». У 1896 році в мельнбурнській газеті Age писалося: «Ми прагнемо бачити Австралію домівкою великої й однорідної білої раси, повністю вільної від проблем, які кинули Сполучені Штати у вир громадянської війни... безглуздо буде захищати наших робітників від дешевої праці злидарів з Далекого Сходу, якщо ми самі впускатимемо їх до себе». Одним із перших законів нової Австралійської Федерації в 1901 році став «Закон про обмеження імміграції», ухвалений за згодою всіх політичних партій, метою яких було зберегти Австралію білою. Цей закон забороняв імміграцію проституток, безумців, хворих на огидні хвороби, а також кримінальників (попри те, що Австралія виникла саме як «звалище» для кримінальників). Закон забороняв також імміграцію чорних та азіатів і проголошував, що австралійці мають стати «єдиним народом і таким залишатися й надалі — без домішок інших рас». Один австралійський профспілковий лідер стверджував: «Наплив чужинців настільки знизить середній рівень нашої спільноти, що невдовзі соціальне законодавство стане неефективним. Але якщо ми збережемо чистоту своєї раси і сформуємо національний характер, то станемо вельми прогресивним народом, яким буде пишатися британський уряд і який, що довше існуватиме, то сильнішим ставатиме».

Наведу ще кілька поглядів, поширених у часи створення федерації: «Темношкірі чужинці — люди лихі і тому небажані в нашій маленькій Австралії»; «Навряд чи китайці зможуть досягти того рівня цивілізації, який Австралія успадкувала від своїх європейських предків»; «Навряд чи красиво вдягненій дамі, яка прийшли до церкви на службу, сподобається думка про те, що, можливо, лаву, на якій вона сидить, нещодавно зігрівала велика жирна дупа з Йокогами, начинена всілякими мікробами-рознощиками хвороб». Навіть перший прем'єр-міністр федеративної Австралії Едмунд Бартон писав таке: «Расової рівності не існує. У порівнянні з білими, кольорові раси є відсталими й недорозвиненими. Доктрина рівності людей ніколи не передбачала рівності англійця з китайцем... Ані виховання, ані освіта, ані щось інше не зможуть урівняти раси». Інший прем'єр-міністр, Альфред Дікін, заявив: «Єдність раси є абсолютно необхідною для єдності Австралії».

Британський міністр колоній виступив проти того, щоб Австралійська співдружність відверто декларувала свою позицію стосовно расового питання — частково тому, що ця обставина створювала труднощі саме тоді, коли Британія вела переговори про військовий союз із Японією. Тому Співдружність досягла своєї мети — расово-контрольованої імміграції — без згадки про раси, а за допомогою диктанту, який мали написати іммігранти, не обов'язково англійською, а будь-якою іншою європейською мовою на розсуд старшого чиновника імміграційної служби. Коли прибувало судно з робітниками із британської колонії Мальта, населення якої було етнічно неоднорідним, і існувала велика ймовірність, що іспит англійською мальтійці складуть, то їм натомість призначали іспит з голландської (якої не знали ані на Мальті, ані в Австралії), щоб мати привід не пустити їх до країни. Що ж стосується тих небілих, яких раніше впустили до Австралії як робітників, то Співдружність депортувала острів'ян з Тихого океану, китайців та індійців, але дозволила залишитися двом маленьким групам фахівців (афганським погоничам верблюдів та японцям-нирцям за перлинами).