Світ не створений

Лесьо, втративши Еліаса з виду, попрямував до будинку. Він зайшов до кімнати, звідки пахнуло смаженим, але на його запитання ніхто не реагував. Наступні двері, з-під яких ішов сизуватий холодний димок, він розчинити не зміг. У третій кімнаті, де не було нічого, Лесьо почув шепоти. Коли прислухався, то зрозумів, що це голоси з-під землі. Пристосувавши зір до темряви, він нарешті побачив у кутку сходи вниз, у підвал.

Однак хлопець почув голос охоронця й подався назад в коридор, де наштовхнувся на пані Вілінську. Вона стояла з келихом у руках і дивилася на нього зверху. Висока й товста, в сукні, що не до кінця прикривала все, що треба ховати, вона стала на відстані одного кроку. Лесьо ж упнувся в дубову стіну, на якій висів ряд козулячих ріжків, схожих на відьомські деформовані пальці.

Колись місцеві хлопці вилазили на високі граби, з яких бачили, що у віллі Вілінської робиться. Пані завжди була такою — хмільною й украй непристойно вдягненою. Вона ставала на подвір’ї й викрикувала дивні слова. Діти трималися за гілки, щоб не впасти від сміху. Це потім їм пояснили, що Вілінська не кричала, а співала оперу.

— Geh zu uns, schöner Junge, — казала Вілінська, спершись однією рукою об стіну, нависаючи над Лесем і тиснучи на нього діафрагмою.

Однак він не розумів, що вона хоче. Вілінська показала йому в бік зали й потягла за руку, проте він вирвався. Пані глянула ще більш хтиво, ніж до цього, розвернулася, ледь не впала, а потім не дуже рівною ходою попрямувала туди, де грала музика. Лесьо ж, ще раз озирнувшись, чи ніхто тверезий на нього не звернув уваги, пішов до входу в підвал.

Еліасу здавалося, що ті мурашки, біля яких він недавно розсипав порошок, заповзли йому в тіло. Він розглядав свої руки — і комахи бігали під шкірою, бігали біля великого пальця, перебігали на зап’ястя, потім одна виповзла з отвору у вені й почеберяла долонею до пальців, зістрибнула на коліно. За нею — й інші. І вже сотні мурашок вилізли з його тіла й попрямували рівненьким рядком у бік зали, з якої грала музика.

Почувши мелодію, Еліас вийшов з кімнати й побачив купу людей. Усюди — на підлозі, на столах, під стінами — були келихи й порожні пляшки. Мурашки танцювали на роялі вальс.

Пані Вілінська стояла посеред зали й говорила до аудиторії, командувала, щоб усі стали в коло. Доктор заніс у центр лампу на підставці з тарілочкою жовтуватих кристаликів.

Оперна діва першою скинула з себе сукню, оздоблену пір’ям зелених і червоних птахів, а також і все інше, залишивши тільки рубін на золотому ланцюжку. Мурашки полізли на неї.

…Випускаючи з рук дріт, з якого роблять сильця для тварин, Лесьо переступав мертвого охоронця. Він так сильно стиснув тому шию, що дріт не так задушив, як перерізав горло. Лесьо не бачив обличчя вбитого і не хотів. Разом з матір’ю й братом вони тихо виходили з темниці в коридор, де під залою для танців щось закладало лом між двома щедро різьбленими стулками дверей до танцювальної зали. Потім те щось — з обличчям звіра й тілом людини — тримаючи в руках сумку, попрямувало в їхній бік. Воно перевернуло келих, залишений на підлозі, і не звернуло на це уваги.