Дівчинка з Землі

— Не розумію, — признався я.

— Поглянь, що вона ховає у дзьобі.

Голова черепашки була засунута під панцир, але кінчик електронного ключа від “Пегаса” виглядав назовні. Я потяг за ключ. Черепашка пручалася, тримала його мертвою хваткою, і мені довелось потрудитися, перш ніж я відібрав у неї ключ. Щось у черепашці клацнуло, і її лапки, всіяні дрібненькими камінцями, випали з-під панцира й безсило повисли.

— Ану лишень, — сказав Зелений, — дайте мені цю черепашку. Подивимось, як вона джергоче.

Я, досі ще не тямлячи, що ж діється, передав механікові вмерлу черепашку і неуважно почепив ключ на місце. Зелений поклав черепашку на стіл, дістав із кишені комбінезона викрутку й, оглянувши черепашку з усіх боків, підважив викруткою під панциром. Панцир клацнув, як кришка шкатулки, відкинувся вбік, і під ним ми побачили скопище елементів, чарунок пам’яті, атомні батарейки — черепашка виявилася майстерно зробленим мініатюрним роботом…

— Зрозуміло тепер, чому вона була такою меткою, — мовила Аліса. — То в машинне відділення залізти хотіла, то за нами бігала. Згадай, тату, адже вона завжди під ногами крутилася, коли ми розмовляли про важливі речі.

— Чудо техніки, — промовив з повагою Зелений. — Тут і передавальний пристрій, і навіть маленький антигравітатор.

— Отже, товстун знав про кожне наше слово, — сказав я.

— Звісно, товстун! — згадала Аліса. — Черепашка — його подарунок.

— Але мені незручно було відмовити йому. Він так настійливо дарував її нашому зоопарку.

— Це просто здорово, що він не подарував зоопарку міну сповільненої дії, — буркнув Зелений. — От тобі й внутрішній ворог. Вона ж у лабораторії чула, що ми знайшли спосіб заглянути в минуле, й одразу ж дістала наказ нам завадити. От вона й розбила решту квітів у кают-компанії. І я можу побитись об заклад на що завгодно, що на галявині вже жодної квітки теж не лишилося. Черепашчині хазяї постаралися.

— Слушно, — кинула Аліса. — А потім вона підхопила ключ від корабля і побігла.

— Так, — притакнув я. — Але в нас є тепер одна перевага перед товстуном і Верховцевим.

— Яка?

— Вони не знають, побачили ми що-небудь у дзеркалі чи нічого не побачили.

— Зараз не це головне, — відповів Зелений.

— А що?

— Найголовніше — чому черепашка раптом утекла з “Пегаса”?

— Вона зробила свою справу і втекла, — сказав я.

— Але ж ми її ні в чому не підозрювали. Крутилася б собі під ногами й далі передавала наші розмови своїм хазяям. А вона раптом утекла.

— То, можливо, вона потрібніша зараз в іншому місці?

— Навряд, — відповів Зелений. — Не подобається мені це. Найпевніше, вона підклала в корабель міну сповільненої дії, і будь-якої миті ми можемо злетіти в повітря. І самі вибухнемо, і звірі загинуть. Я пропоную негайно евакуювати корабель.

— Стривай, — зупинив я Зеленого. — Якби їм хотілося висадити нас у повітря, вони могли зробити це раніше.