Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
«Звільнене від державної служби дворянство, здавалося, мусило стати класою великих рільників, бо ж в їхніх руках скупчилася головна продукуюча сила нації — земля з прикріпленими до неї робітниками. Дворянство мало би стати головним рушієм національної господарки. Але вільне від державної служби дворянство не стало ані рільничою класою, ані рушієм національного господарства. За Єкатєріни II переважаюча кількість дворян жила по містах, а свої землі давала селянам на «оброк» (оброк — плата встановленої суми грошей від голови родини без огляду на те, чи вродило, чи ні. — П. Ш.). Причин до того було дві. Перша — політична. Дідичі боялися жити в своїх маєтках на селі. Друга — економічна. Дідич мав право сам безапеляційно встановлювати висоту «оброку» для своїх кріпаків. Він не дбав, звідки ті гроші кріпак дістане. Отже, нещастя неврожаю перекладалося на плечі кріпака. Вродило чи ні — оброк має бути заплачений в повній висоті (точнісінько, як в СССР. — П. Ш.). Життєвий досвід показав, що оброчна система приносить, крім певности, і більші прибутки, як система панщини, не згадуючи вже про те, що при системі панщини дідич мав доглядати працю своїх кріпаків» (за В. Ключєвскім).
Не маючи ніяких обов’язків, маючи щоосени певну суму грошей без жодного зусилля зі свого боку, московський дворянин–землевласник мав 24 години на добу вільного часу, не знав, що з ним робити, нудьгувався. Чужинці свідчать, а В. Ключєвскій підтверджує, що «московський дворянин культурно і морально не був вищий за московського мужика». Отже, як для мужика, так і для московського дворянина найвищою насолодою було обжерство, пиятика, розпуста. Цим і заповнював московський дворянин свої вільні 24 години на добу, як про це свідчать чужинці і московська література.
Як повстало неробство московського мужика — ми говорили. Тепер бачимо, як повстало неробство московської провідної верстви — дворянства. Отже, вся нація набула цю прикмету. Неробство, ледарство стало одною з національних рис московської нації. Наскільки ця риса була глибока, видко з того факту, що московські міщани часто переходили в кріпацтво добровільно, бо кріпаки платили менші податки, ніж міщани, і кріпак мав свого «батюшку».
Розгульне життя та розподіл маєтку поміж синами й онуками вимагало все більше і більше грошей. Ледаче і малокультурне (часом малописьменне) московське дворянство не могло знайти способів збільшити свої прибутки інакше, ніж збільшенням висоти «оброку». Останній щороку ріс чимраз більше, напр., за 15 років (1768–1783) виріс з сорока копійок до 3 рублів, с. т. в сім разів, а наприкінці царствування Єкатєріни II виріс до 5 рублів. Перерахувавши ті 5 руб. оброку на десятину (гектар) землі, виходить 11 руб. з десятини, отже, сума, що перевищує кількаразово оренду десятини навіть за наших часів, коли ціни на землю виросли кількаразово. Коротко, ті «оброки» були РУЙНАЦІЯ селян, с. т. руйнація ВСІЄЇ господарки держави, бо 90% всієї економіки Московщини було рільництво і зв’язаний з нею промисел.
Від економічного (а від цього і політичного) краху імперії врятувала її багата Україна (як і в 1920–30 рр.). Податки в Україні були в два і пів раза вищі, ніж в Московщині (те саме і тепер в СССР). У Московщині платили з десятини 49 коп., а в Україні — 1 руб. 21 коп. Тут лежать корені страху ВСІХ москвинів (мужика включаючи) втратити Україну і причини гарячкових зусиль розбудувати рільництво і промисловість у Сибіру, хоч би ціною повної руїни України, яку, однак, не сподіваються вдержати в своїх руках. Втратити Україну — це значить самим братися до праці, а працювати — це для Москвина кара, гірша за кару на горло.
Англійська шляхта сама шукала нагод послужити своїй батьківщині, і то без заплати. (Ще й нині члени палати лордів не дістають ані сотика за сповнення своїх функцій). Більше того! Англійська шляхта за гроші, одержані з землі, розбудовувала промисел і торгівлю. Вона посилала своїх молодших синів (з ризиком для їх життя) в невідомі далекі краї здобувати для англійської індустрії сирівці і ринки. Московська ж шляхта руйнувала свою державу надмірними оброками, своєю ненажерливістю, пиятиками, неробством, втечею від своїх обов’язків. А наслідок — пара маленьких острівців виросла в найкультурнішу і найбагатшу світову імперію з високим життєвим рівнем УСЬОГО населення, а величезна, на одній шостій земської кулі розлягла Московська імперія, зі всіма її великими природними багатствами і донині годує своє, населення «дармоднями».