Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
Страйки протесту в Бонні,
Сотні людей за грати,
На площах знамена червоні,
Лозунги і плакати.
Німці, розслабте нерви,
Вам в нас реванш не взяти.
Нам не забуть сорок перший,
А вам не забуть – сорок п’ятий.
24.4.1974 р.
МУЗИКА НАВКОЛО ДИТИНСТВА
Як цвіла картопля й наступала ніч
На городі в батька музикальна річ.
Цілу ніч цикади, хори солов’їв,
Жаби на болоті, охання з гаїв.
Вийду я тихесенько з хати в отчий двір,
Стану під вербою, там де косогір,
І дивлюсь, як шепче білий осокір,
Що обперся боком на сусідній хлів.
Слухаю в садочку як гудуть хрущі,
І дивлюсь як світяться росами кущі.
Слухаю те поле, поле – юних мрій,
Й так завжди хотілось вирости мерщій.
Так хотілось світ весь й небо обійнять,
Де співали птахи і гаї шумлять.
Де всю ніч до ранку гомонять віки,
А як день приходить – десь біжать вони.
Так мені хотілось про оте все знати,
І по всьому світу з ними поблукати.
А гаї шепочуться, а гаї гудуть,
А вже дітки в школу й після мене йдуть.
Хочеш буть хоробрим? – менших захищай,
Хочеш буть правдивим – брехунів карай.
Хочеш буть розумним, то запам’ятай:
Як лягаєш спати – книгу почитай.
Й ось гукнула мати й стала жартувать:
– Швидко постарієш, як все будеш знать.
Та, звичайно, жарти, то звичайний бум,
Та що старші кажуть, те бери на ум.
Та як пройдуть роки і пройде пора,
То згадай, що в тебе мати десь стара.
А, згадавши, вибач їй за ті слова
У яких, можливо, не була права.
Бо малим здається, він хитріший всіх,
А тому й повинні слухатись всі їх.
Та й життєва мудрість не в докорах, Клим,
Хто з нас, покажіть ви, був завжди правим?
То ж важливо, дітки, й помилки прощать,
І не варто матері й батьку докорять.
Адже кінь гасає на скількох ногах,
Й то він спотикається, як і кожен з нас.
А тому усім нам треба вибачать,
І за їхні помилки їм не докорять.
Бо якщо із злістю ти почнеш дружить,
То тоді навіщо і на світі жить?
Пролетять деньочки, пролетять роки,
І тоді по-справжньому все оціниш ти.
І переконаєшся, й це тримай в собі,
Що й тоді праві батьки, й ті, що не праві.
І тоді ти взнаєш, хто така сестра,
Хто така матуся, хто така братва?
А тепер і ще тобі декілька порад
Про які ти мусиш вічно пам’ятать:
Хочеш буть дорослим? Слово дав – тримай!
І за свій поступок ти відповідай!
Хочеш, щоб любили? Сам людей люби,
І на зговір з підлістю ти, браток, не йди.
Хочеш мати друзів, всім даруй сангам,
То тоді не станеш сумувати й сам.
Хочеш стать балбесом? Не читай, не вчись,
І в п’ятнадцять років хутко одружись.
І тоді появляться в тебе віслюки,
Ну такі ж точнісінько як сьогодні ти.
Що на шию всядуться, як оті прищі,
Й будуть гарцювати, ніби на коні.
І тоді, можливо, зрозумієш сам,
Як же з віслюками важко жить батькам.
31.5.1988 р.
БІЛЕНЬКІ РУЧКИ
Ой, вже ці біленькі руки
І божественний цей бюст,
Так і хочеться взять в руки,
І про все що є – забуть.
6.7.2012 р.
ШУКАЮ СВІТЛО
Любов мене несе над світом,
І, ось, нарешті, з висоти
Знайшов своє найкраще світло,
Яке мені даруєш ти!
11.8.1981 р.
Я ВДЯЧНИЙ ТОБІ, ПРАЦЕ
Спасибі, праце, що мене родила,
А більш за все, що вмерти не дала,
І зло моє, яке з ножем ходило,–
Ножа від мене відняла.
І ще я вдячний, що коли зневіра
Мене пекла, душила, як удав,
Щоб я не вмер, подарувала Ліру,
Щоб нею всіх я гідних величав.
Спасибі, праце, що в житті ніколи,
Як вірний друг – не кинула мене,
Спасибі, що квітують гладіоли,
Спасибі, праце, за усе земне.
За все оте, що генієм людини
Створила ти велінняв своїх рук,
Що вже ростуть і в тундрі апельсини,
І що в людей вже стало менше мук.
Я знаю, що не всі ще з нас любили,
Хтось не доїв, а хтось і не допив,
Проте, якби в житті ми не дружили,
То ми б ніколи й не були людьми.
І ми б тоді самі себе роздерли –
Від заздрощів, від люті, бо – мужло,
За те що є в душі в одного перли,
А в інших їх нема і не було.
В нас все належить, вибачте, державі,
Тобто – царям, царицям, пошлякам,
А решта все великим генералам,
Ну, а тоді що з носа спаде – нам.
Спасибі, праце, що мене створила,
І що себе в тобі навік знайшов,