Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Бог Агні! — вигукнув Сіддхартха. — Ти змалював Бога Вогню!
— А, може, й так, — погодився ракшас. — Бо коли я зазирнув під його плоть, аби побачити кольори його справдешньої сутності, то побачив сліпуче сяйво, немовби глянув у самісіньку серцевину сонця. Якщо існує Бог Вогню, то це справді він.
— От і настав час тікати, — сказав Сіддхартха, — бо тут невдовзі запалає величезне пожарисько. Нам не до снаги боротися з ним. Отже мерщій ноги на плечі.
— Я не боюся богів, — заявив Тарака, — а на цьому хочу випробувати свої сили.
— Тобі не здолати Владику Полум’я, — заперечив Сіддхартха. — Його вогняний жезл — непереможний. Йому дав його Бог Смерті.
— Тоді доведеться відняти в нього цей жезл і обернути його проти нього самого.
— Ніхто не зможе носити його, не осліпнувши і не втративши при цьому руки! Ось чому на Агні такий дивовижний одяг. Не гаймо ж часу!
— Я маю сам усе побачити, — сказав Тарака. — Мушу.
— Мабуть, це новознайдене почуття вини змушує тебе гратися у самознищення.
— Почуття вини? — перепитав Тарака. — Отой хирявий пацюк, що точить мозок, якого ти мені підкинув? Ні, це не почуття вини, Приборкувачу. Колись я був наймогутнішим — якщо не рахувати тебе, — але відтоді у світі піднялися нові сили. Колись у давнину боги не були такі сильні, і якщо справді їхня могутність виросла, то я мушу її випробувати — сам! Це моя власна природа, яка є ніщо інше як, сила, велить мені боротися з будь-якою новою силою, що з’являється в світі, — аби взяти над нею гору або скоритися їй. Я мушу випробувати силу бога Агні, щоб перемогти його.
— Але ж у цьому тілі нас двоє!
— Твоя правда… Раптом тіло буде знищено, я заберу тебе з собою, обіцяю. Я вже підсилив вогонь твоєї сутності — так само, як це було зроблено колись з моїми родаками. Якщо це тіло загине, ти житимеш далі як ракшас. Наш народ теж носив колись тілесну плоть, і я не забув іще мистецтва зміцнення і вивільнення внутрішнього вогню від плоті. Я вже зробив це для тебе, отож не бійся.
— Дякую, що й казати.
— Рушаймо ж тепер на Владику Вогню й загасімо його!
Покинувши княжі покої, вони спустилися вниз. Глибоко в підземеллі, ув’язнений у власній катівні, стогнав уві сні князь Відегха.
Вони вигулькнули з дверей, схованих за драпіруванням позаду трону. Відгорнувши завісу, вони побачили величезну залу порожньою — коли б не люди, що марили в присмерковій сутіні гаю, та не прибулець, який стояв посеред зали, схрестивши на грудях руки, і в правій, обтягнутій білою рукавицею, стискав срібний жезл.
— Бачиш, як він стоїть? — сказав Сіддхартха. Він цілком покладається на власну силу — і має рацію. Це Агні, один з Локапалів[36]. Він здатний зазирнути крізь чистий простір за самісінький небокрай і роздивитися там усе, мов на власній долоні. І здатний дотягтися до того, що бачить. Подейкують, якоїсь ночі він навіть поскородив місяці отим своїм жезлом. Досить йому лише доторкнутися руків’ям жезла до контакту в його рукавиці — і назовні вихлюпнеться Всесвітній Вогонь, засліплюючи всіх нестерпним блиском, знищуючи матерію та розсіюючи енергію, що трапляться йому на шляху. Не пізно ще відступити…
— Агні! — почув він, як кричать його уста. — Ти домагався зустрічі з тим, хто тут править?
Чорні лінзи обернулись до нього. Губи Агні скривила посмішка, вона щезла, щойно він заговорив:
— Я знав, що знайду тебе тут, — промовив він гугнявим пронизливим голосом. — Тобі набила оскому вся ота святість, ти не втерпів, тим-то й пустився берега, га? Як же тепер тебе величати — Сіддхартха, Татхагатха, Магасаматман — чи просто Сам?
— Дурню, — почулося у відповідь, — той, кого ти знав як Приборкувача Демонів і під усіма іншими найменнями, тобою названими, — нині сам приборканий. Тобі випала честь звертатися до Тараки, вождя ракшасів, володаря Пекельного Колодязя.
Щось клацнуло, і лінзи зробились червоними.
— Так, тепер я відчуваю істину твоїх слів, — сказав Агні. — Явно видно демонічну одержимість. Цікавий випадок і, безсумнівно, складний.
Він здвигнув плечима й додав:
— А проте, я залюбки порішу обох — і того, й того.
— Ти так гадаєш? — спитав Тарака і змахнув поперед себе руками.
І одразу загуркотіло, з підлоги миттю виріс чорний ліс, поглинув постать, що там стояла, обплівши її чорним, немов покорченим од болю, віттям. Гуркіт не вщухав, і підлога в них під ногами осіла на кілька дюймів. Згори почулися скрип і тріск розколотого каміння, посипалися пил і гравій.
36
Локапали (букв.: «захисники світу») — в індуїстській міфології божества — вже згадувані вище владарі сторін світу і їхні охоронці. Первісно їх четверо, пізніш — восьмеро. В деяких легендах одним із них виступає Агні, бог вогню.