Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Отож і йому, вибачте, треба показати на двері.
«Світлого майбутнього» зносити не можна. Кожна нормальна людина має історичну необхідність забігати туди. Хоча б раз на добу. Навіть вожді…
Тепер таке. Ви зчинили «общегосударственный» лемент про «полювання на відьом.» Давайте логічно. Якщо ви такі святі, то чого вам боятися полювання на нечестивих?
А якщо святецькими мантіями прикриваєте відьомські хвости, то… чого репетуєте про несправедливість? Про «демократичний терор»?
Та й ніхто вам тих хвостів не обрубує. Ще й законом вас соціально захистили. Відьми з 1918 року спецпайки отримують. Відьми з 1937 року також благами користуються. Цілі родинні кубла колишніх відьмаків за спецмагазинами закріплені. Щоб вам, не дай, Боже, не повсихали ті місця, з яких ростуть хвости. Щоб компартійно скроєні штани не теліпалися. Щоб отой вчорашній «гегемон» не мав подоби отого сучасного Щукаря — вічного трударя, який, своїми податками і своєю працею вас утримує. І ніхто про його соціальний захист не думає.
То, може, варто було б уже й вгамуватися? Не забивати баки своєму годувальникові. Не заганяти його знову в ярмо. Не лякати, що без вашої «опіки» він не проживе. Що «незалежна Україна — це громадянська війна». Не провокуйте на цю війну. Не нацьковуйте націю проти нації. Віруючих проти віруючих. Відмийте ту кров, яка на ваших руках і на вашій совісті. Молітеся і кайтеся. Покутуйте гріхи чесною працею і життям чесним.
Бо дуже знайомий почерк отих провокацій. Особливо найпідліших: палити хліб та оскверняти пам’ять полеглих.
І дуже уже знайомі оті голоси з-під мавзолею. Про незаконність проголошення незалежності України. Про захист інтересів росіян. Про перегляд кордонів. Чужих.
Тож велеревниві поборники законів! Огляньтеся позад себе.
Чи законно обер-повія Катерина II зруйнувала Запорозьку січ і загарбані українські землі роздала своїм фаворитам?
Чи законно «вождь мирового пролетариата» підсилав в Україну своїх агентів антонових, перелицьовуючи їх на овсієнків, щоб легше обдурити український народ і швидше поневолити?
Чи законно російські більшовики потопили у крові Українську Народну Республіку?
Чи законно народ України заганяли у колгоспи, морили голодом, вивозили до Сибіру?
Чи законно Україну масово заселяли «стойкими большевиками»?
Може, хтось з приводу цього проводив референдуми?
Може, питав в українського народу, хоче він цього чи не хоче?
То чия б кричала, а чия б мовчала…
Тепер щодо захисту «русскоязычного населения».
Як ви дивитеся на те, щоб захистити «русскоязычное население» Харбіна? Приєднати Харбін до Росії?
Бо в нас, в Україні, «русскоязычники» почуваються краще, ніж будь-які язичники. Навіть корінні. І поки що захищатися треба від них.
Щодо кордонів. Може, не варто про них згадувати? Бо як потягнемо лінію поза Кубань, на Далекий схід, на Поволжя, окреслимо пів-Сибіру, де «компактно проживають наші». А там, дивися, і Санкт-Петербург українськими козаками збудований. І Москву заснував отрок князів київських…
В Україні споконвіку проживає багато неукраїнського люду. І поляки, і росіяни, і євреї, і татари, і болгари, і мадяри, і ще багато «і». Люду чесного, працьовитого. Люду, що має свою гідність і поважає гідність українців. Шана цьому людові і хвала йому!
Але живуть в Україні ще й людці. Що називають себе просто: «одесситы», «николаевцы», «херсонцы», «донетчане», «днепропетровцы», «крымчане», «львовяне», «харьковчане», та інші «овцы» і «чане». Словом, «язычники». Це ті погани, які не сповідують жодної віри. Не мають ніякої святості. Найбільше божество, якому вони моляться, — власна утроба. На цих утробників і разраховують утробники, які хочуть задушити незалежність України.
Україна ніколи не гнала зі своєї землі тих, хто прийшов до неї з миром, з добром, зі злагодою.
А тим, хто причалапкував свинячою ходою і рив свинячим рилом, достойно давала по цьому рилу. Чи воно домашнього годування, чи зайшле.
Тож давайте миром. Давайте злагодою. Давайте добром!
Давайте кожен розправимо плечі своєї незалежності. І допоможемо кожному, хто прагне волі.
Року Божого 1991-го
Строго секретно!
Указ генерального президента
Враховуючи сміхолюбні і сміхотворні традиції народу, йдучи назустріч побажанням трудящого керівництва, указую: