Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Нехай і далі світ над нами сміється:
«Мають таку багату землю, а ходять голодні і голі…»
«Є їх понад п’ятдесят мільйонів, а досі не мають своєї держави…»
«Народжують таких лицарів, а ходять вічно в ярмі…»
Зрослися з ярмом. Національна риса волячої покірності. І нерішучості. І шию різати боляче, і ярмо шкода ламати.
Тільки час від часу стогін. Але такий тихенький-тихенький. Щоб, не дай, Боже, не почув той, хто поганяє: «Чижило-о-о! Ох, чижило-о-о! Але какось воно буде. Ліш би нє було войни… А родноє государство вмерти не дасть…»
Жити «родноє государство» також не дасть.
I яка «война» тому бідному «волові» вже може бути страшніша, ніж та, якою з ним «родноє государство» воювало сім десятиріч. Орди Батия не поставили його на коліна. Фашистська чума не зломила його волю. А ось ви, ріднонаціональні паршуки, скоїли те, чого не зумів зробити найлютіший ворог. Сплюндрували землю. Зруйнували святині. Потоптали людську гідність. Вичавили душу. Обікрали надії. Вбили віру народу. Опорочили його мову. По сибірах розсіяли кості його синів і дочок. По афганістанах розкидали тіла його онуків. Його самого обібрали до нитки, перетворили на покірного раба. Який боїться втратити навіть заяложену куфайку. З гудзиками періоду колективізації і латками воєнних років. Боїться позбутися бруду перших п’ятирічок, який в’ївся у його порепані долоні.
Вам, слухняним задолизам «вищестоящого» сатрапа, вигідно, щоб народ завжди боявся. «Шпигунів». «Ворогів народу». Тюрми. Війни. Голоду. «Націоналістів», «екстремістів». Атеїстів лякаєте православними. Православних — греко-католиками. Католиків — автокефалістами. Усіх разом — євангелістами. Щоб не було спокою. Щоб не було злагоди. Щоб не єднався брат з братом. Щоб не мав часу спитати: доки ви, кровожадні вампіри, будете смоктати його кров і сили?
Та пам’ятайте!
Хто не відчуває під ногами землі рідної, хто обірвав коріння родоводу свого, хто зрікся мови материної і свого народу, буде презренний навіки людьми і Богом! Земля святая не прийме вас. А ваші діти і внуки ваші бездомними вовкулаками блукатимуть по чужих землях і проклинатимуть ваші кості.
Хто не визнає над собою неба рідного, на того небо впаде страшною карою.
Хто за Іудин гріш продає волю народу свого, того, як христопродавця Іуду, прокляне людство.
І не прийме вас завтра ні чесна Росія, ні розтерзана вами Молдова, ні розстріляна Вірменія, ні потерзана Грузія, ні поругана і продана вами Україна! І не сховаєтеся ви за Кримські гори, ні за мури чиновницьких бастіонів, ні за броню танків. Згорите від гніву народного. А нащадки ваші горітимуть вічно від пекучого сорому за вас. І прокленуть вас навіки!
Року Божого 1990-го,
місяця січня
Лист
Правителі!
Владодержці і людоморці!
Столоначальники і престолоприслужники!
Раби і лакеї!
Сталося!
Україна проголосила незалежність.
Не скрегочіть зубами. В ідеальному випадку у кожного з вас їх лише по тридцять два.
Не сичіть язиками: «Україна без Союзу пропаде…» Не пропала в Союзі — не пропаде вже ніколи.
Не сійте облуди в народі. Бо вже стільки її насіяли, що самі в тій облуді тонете.
Усе стає на круги своя.
Народ, який пройшов сім кругів пекла, розправляє спину.
То злазьте з тієї спини. По-доброму. Не примушуйте робити інвертаризацію вашого ненажерливого стада.
Ну не пройшов до кінця ваш «соціалістичний вибір». Не все ще вибрали. З народної комори. З народної душі.
Але таки набралися. Понатягали у нори. Що не одне покоління ваших людей житиме при комунізмі…
Не плачте, що народ знімає ваших ідолів. Ви на всі заставки кричали: «Мы говорим Ленин — подразумеваем партия. Мы говорим партия — подразумеваем Ленин». I нас навчили так «подразумевать». Тож партію вашу, вибачте, впіймали. На місці злочину. І осудили. І показали на двері. А той, кого «подразумеваем», стоїть майже в кожному населеному пункті. Перед громадським туалетом. І рукою, як шибеницею, показує шлях до «світлого майбутнього».