Гірчичне зерно
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- ISBN: 5-333-00480-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гірчичне зерно». Краткое содержание книги:
У двох інших повістях — «Пан у чорному костюмі з блискучими гудзиками» та «Бесіди з Перевізником» авторка також на прикладах окремих людських доль досліджує вічні питання Совісті, Добра, Любові.
Котроїсь неділі, в осінній теплий вечір, він зустрівся зі своїми друзями з Зеленої вулиці. Вони сиділи в садку, обгородженому дротяною сіткою, майже безлистому, з кущем темно-бордових хризантем, від чого сад здавався просторим, а чоловічі постаті — зажуреними…
Климентій
Учора в тому домі, он бачите, з червоним дахом, був похорон. Вмерла жінка, ще молода, 54 роки. Рака мала…
Степан
Раніше за того рака ніхто й не чув, а тепер на нашій вулиці від нього вмерло аж п’ятеро. Ніхто не знає, що його чекає.
Климентій
Відмучилася, нині їй байдуже. А що буде з Йосипом? Я вчора на похороні бачив: геть змордувався чоловік. Не кожен може таке витримати: по лікарнях, а ще наостанок удома мусив жінку заходити.
Перевізник
А що, в них дітей не було?
Орест
Не мали. У мене вікно виходить на їхню хату — аж сприкрилося дивитися на той тлум. Я не маю звичаю ходити по похоронах, а тут усе перед очима. І все чути: плач, крик, оркестр. Нема щоб тихо попрощатися і відвезти на цвинтар. Мусять шум учинити, кожного налякати. Я відчув велику полегкість, коли останній чоловік пішов з двору. Хіба мертвим потрібна та вся вистава, часто лицемірна, облудна? Їм — байдуже.
Степан
Так завжди було, і не нам міняти звичаю через те, що декотрі люди фальшиві. Їх чекає те, що вони підготували собі за життя.
Климентій
Я від 20 літ живу на цій вулиці, відколи побудував собі домочок, і з кожним похороном вулиця ніби коротшає. А коли вертаєшся з цвинтаря, всюди порожньо і здається, що ніхто не в силі заповнити цю порожнечу…
Перевізник
Бо в твоєму серці вона виникла. А ти подумай, скільки порожнечі в серцях близьких небіжчика. У ній можна вмістити цілий всесвіт, і того буде замало. Я не згодний з тобою, Оресте, що найліпше уникати чужого горя. По-перше, його не уникнеш, бо, коли біду не пускають у двері, вона лізе через вікно. По-друге, ти живеш у маленькому світі, де нелегко розминутися з людиною. Цей світ любий моєму серцю, хоча я й не живу у ньому і він чужий моїй натурі. Чужий, однак любий, як щось далеке, наприклад, рідкісна гостина. Тебе запросили і, як тобі не хотілося йти до заледве знайомого, не насмілився відмовити. І ось тобі несподівано перевертають душу ці незначні відвідини. Маленький чужий світ стає раптом моделлю втраченого і тепер віднайденого раю…
Орест
Раю? Ви називаєте раєм нашу околицю, котру в місті зневажливо називають міщанською, вулицю, про яку ніхто не знає правди, навіть ті, що живуть на ній? Вам не здається, що в сю пору все якесь ефемерне, схоже на привид? Дерева — як кістяки, голі паркани. Це — клітка, і я завжди так вважатиму, доки не постарію і не стану ходити на похорони…
Климентій
Ти, чоловіче, ніколи не підеш на похорон.
Орест
Чому ви так думаєте, Климентію?
Климентій
Бо ти не зможеш вийти з власної клітки.
Орест
А яка різниця між моєю кліткою і цією, в яку влазиться наш міщанський світ? Клітка є клітка. У ній і помремо.
Климентій
Цілий світ називають кліткою, то чим наша спільна клітка гірша за оту? Та більша, то правда, але й кривди там більше і злості. Маєш рацію, твоя клітка — найліпша. Ти знаєш хіба власну злість, а вона солодша, ніж чужа. Тільки тісно, певно, тобі… Наш Перевізник багато ходив і прочитав, хай він тобі скаже, чим йому любий наш міщанський світ.
Перевізник
Охоче. Що означало раніше слово «міщанин» і яке його правдиве значення? Міщанин — той, хто живе у місті, як селянин — той, хто живе на селі. лова «селянин» зараз майже не вчуєш, ніби це все одно що «хлоп», «мужик» чи «бидло». А «МІщанин» — означення обмеженої істоти без культури, смаку, любителя пташок в клітці і вишитих по канві картинок або ще гірше — ворог поступу, прогресу…