Гірчичне зерно
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- ISBN: 5-333-00480-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гірчичне зерно». Краткое содержание книги:
У двох інших повістях — «Пан у чорному костюмі з блискучими гудзиками» та «Бесіди з Перевізником» авторка також на прикладах окремих людських доль досліджує вічні питання Совісті, Добра, Любові.
Жінка
Скорше язичництво. Я б хотіла бути язичницею. Хто з нас має рацію, шановний Перевізнику?
Перевізник
Ваша дитина, котрій хочеться якнайшвидше опинитись на перевозі й усе побачити і почути.
Жінка
Як сумно бути дорослим, і як добре дитиною!
Чоловік
Ми мали досить часу бути дітьми. Згадай, як до нас ставились тоді: наче до нижчих істот, котрі нічого не розуміють і яких треба карати або захищати.
Перевізник
Ось бачите, я зовсім не закликаю вас наслідувати інстинктивне начало, ставати дикунами. Красу і добро здатна оцінити лише людина.
Чоловік
Нам все це відомо з книжок…
Перевізник
Але ж у вас немає зеленого острова у серці? Про мене ви чули як про дивака, що дає сеанси психотерапії. Мушу вам сказати, що сюди не приходять безнадійно самотні люди. Я не бачив жодного нещасливця. Безплідне серце не запліднить чарівне видіння зеленого острова.
Жінка
Я тепер бачу, які ми недосконалі. Як же ми не здогадались прийти до вас раніше! У кожному з нас іде жорстока війна між звіром і богом. Звір — не те слово, і бог — не те; я не можу згадати слів…
Перевізник
Ви їх згадаєте. Ходімо, ваш хлопчик чекає на перевозі.
Вони пливли у мовчанні через ріку, і їм товаришувало декілька хмарок, що пливли у тому ж напрямі; тільки незворушне сонце підіймалось все вище й вище, а птахи навскоси перетинали воду, не чуючи рівного плескоту хвиль. Чоловікові на мить уявилось, що Перевізник — то Харон і що вони повернулись, щоб ніколи не повертатись. Він обняв Дитину за плечі, але в її очах не помітив страху, лише цікавість. А Жінка мала такий вираз лиця, ніби відбувається щось конче потрібне, але не потрібніше ніж те, що вони мають прбачити. Засмаглий Перевізник виглядав дуже заклопотаним своєю справою. Їхні думки літали одна повз одну, однак цього було мало, щоб утворився попутний вітер.
Пліт причалив до смуги піску, за якою темніла латка витоптаної трави.
Перевізник
А тепер ідіть.
Чоловік
Ви самі часто тут ходите?
Перевізник
Я давно тут не був, може, з кілька років.
Чоловік
Звідки ви знаєте, чи хтось не наробив шкоди на острові?
Перевізник
Людині неприємно, коли за нею слідкують. Ніхто не казав мені ні слова про те, що на острові щось негаразд.
Чоловік
Ну, то ми пішли…
Перевізник
Я відпливу до того берега, а потім заберу вас.
І Перевізник повернув назад, щоб взятися до звичних домашніх справ. Лише з заходом сонця знову пустив перевіз через ріку. Він знав, коли це зробити вчасно. Чоловік з Жінкою і Дитиною стояли під деревом з потемнілим вечірнім листям і дивились, як пливе до них Перевізник.
Жінка
Він має рацію: нам треба вертатись звідси. Надто багато вражень. Це ніби напився досхочу.
Чоловік
Ми проковтнули цілий острів і сонце. Скоро почне темніти. Мені б хотілось побалакати з цим чоловіком, але немає часу.
Жінка
Я певна, що він захоче з нами поговорити. Цей острів і ріка — наче якийсь гіпноз, не зовсім безпечний…
Чоловік
Ти була вранці наївніша.
Жінка
А ти — навпаки.
Чоловік
Може, в цьому й полягає взаємна рівновага?
Перевізник
Усе гаразд?
Чоловік
З тілом усе гаразд, якщо не вважати голоду, а от душевного спокою, який ви нам обіцяли, нема. Якесь збурення раю… Але, певно, спокій прийде потім.
Перевізник
Так, але лише за однієї умови, точніше цілого ланцюга умов. Щоб мати душевний спокій, треба бути мудрим. А щоб стати мудрим, треба дивитись на світ власними очима. На цьому я зупинюся, з вашого дозволу.
От ви бачите сонце. У школі вас вчили, що це велетенська розпечена куля. Але ви бачите не кулю, а диск. Далі, Земля рухається навколо Сонця. Це ви знаєте, але кажете і думаєте: сонце сідає, сонце пливе. І вас усі розуміють, окрім дітей, які ще не знають астрономії. Ви говорите як язичник, хоч ви цивілізована людина. Але хто справжніший язичник — той, що механічно повторює древні слова, чи той, хто говорить і вірить й слова його тотожні з вірою? Певно, той, що опирається у вірі на власний досвід. Ви розповідаєте дитині казки, де розмовляють звірі, навіть небесні світила, вважаючи, що таким чином розвиваєте її образне мислення, тобто фантазію. Дитина дуже хоче повірити вам, але сама вона цього не бачила і не чула. Вона вже роздвоєна на язичника і вченого. І тому дітей ми не можемо назвати простими. Вони не сприймають світ так цілісно, як це видається з їхнього щебету. Отже, ставати дитиною знову не варто, бо не в цьому мудрість і простота.