Гірчичне зерно
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- ISBN: 5-333-00480-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гірчичне зерно». Краткое содержание книги:
У двох інших повістях — «Пан у чорному костюмі з блискучими гудзиками» та «Бесіди з Перевізником» авторка також на прикладах окремих людських доль досліджує вічні питання Совісті, Добра, Любові.
Перевізник
Ніякий.
Едуард
Поясни, коли твоя ласка.
Перевізник
Гідність допоможе тобі позбутися комплексу білої ворони. Я не збираюсь радити ні тобі, ні іншим ставати в протилежну позицію до людства, котре далеко бід досконалості, хоч гармонія теж неможлива через оцю ж недосконалість. Світ без тебе — уже неповний. Світ, який непорушний, закостенілий, на перший погляд, не може існувати без людей, у котрих загострене почуття гідності й совісті.
Марко
Ти визнаєш доцільність?
Перевізник
Я не зводжу нічого до абсолюту, хіба деякі якості, без яких немає людини: гідність, внутрішня чистота, довір’я…
Ольга
Свого часу я хотіла позбутись комплексу неповноцінності. Ми живемо лише один раз, та й то як-небудь. Коли мені виповнилось 20 років, я вийшла з клітки умовностей, покинула роботу, яка висушувала тіло й мозок. І ось я тут. Тільки й того, що це життя болючіше й ризикованіше. Не помітила, що моя історія майже така сама, як Едуардова…
Марко
Бідна-бідна русалочка! Мабуть, у тебе було нещасливе кохання. Тоді твоя історія ще й трішки схожа на мою. Але признайся: нещасливе кохання — це лише привід до втечі? Чи був у тебе якийсь поштовх? Мені для порівняння…
Ольга
Була трава. Латочка трави біля під’їзду. Зеленої, аж синьої. Я подумала, що десь є цілі галявини такої трави, а на мою долю припадає лише латочка. Втім, коли я повернусь додому…
Марко
Тобі це хочеться зробити з першого дня втечі?
Ольга
Звідки ти знаєш? То буде поразка. Але гонорова поразка, яка доведе, що у цьому світі неможливо знайти протиотруту, неможливо зустріти людей, котрі б тебе не зрадили, а за добро платили добром…
Федір
Чого захотіла! Щоб їй платили… Ніхто не любить платити. Я мав жінку, годив їй, як міг, а вона сплуталась з сусідом. Тепер я хоч не простив їй, але забув. Платити добром за добро ще дивніше, ніж платити добром за зло.
Марко
Овва! Ще один філософ обізвався. Певне, ти Федю, побував у пеклі й знаєш, що підлога в ньому вистелена добрими намірами.
Федір
У пекло я ще втраплю, зате я побував у колонії. Три роки відкантував, а там, коли хочеш знати, усі філософи.
Едуард
Наслідок ізоляції. Може, тюрма для нас саме тут, а не у світі, межі якого ми добровільно покинули. Відчуття, ніби кружляєш по колу, як кінь у цирку.
Федір
Добровільно? Е, ні! У тюрмі ніхто по власній волі не сидить. А потім я вже не міг призвичаїтись. Не дали…
Марко
Ти у нас особливий тип, Федю.
Федір
Не я затіяв цю балачку, а ви, тобто Перевізник. Мені більше до вподоби тихе життя, про яке він говорив у попередній бесіді. Але що вдієш, як нема долі… Мені покійна мама завжди казала: «Федю, тримайся порядних людей, бо пропадеш. Тобі не можна жити самому». А порядні люди сахаються від мене, як від паршивого пса. Я бачу, що й ви не ліпші за мене…
Марко
Ти дуже проникливий, Федю. Хіба тобі з нами погано? Чим ми гірші за порядних людей? Нікого не вбиваємо, не обкрадаємо. Живемо, як божі птиці, хіба без гнізд.
Федір
Хе, а від людей нам чогось таки треба!
Перевізник
Скоріше від себе. А від людей, либонь, тільки те, чого нема в нашій душі. Твої думки, Федоре, видаються мені найближчими, хоча в дечому я не згоден. Ольга вважає, що підло не платити добром за добро. Я, здається, розгадав її помилку, причину того, що вона називає поразкою. Це — втрата безкорисливості, довір’я. Принцип «ти — мені, я — тобі» із сфери матеріальної проникнув у сферу духовну. На цьому будується ціла мораль. Ольга думає: ось я віддала людям душу, але вони чомусь уникають мене, хоч я нічого від них не вимагаю, окрім доброго ставлення, а вони платять мені чорною зрадою. Так, Ольго?
Ольга
Приблизно. Але мене цікавить, що думаєте ви?
Перевізник
Знаєте, що найважче виховати в людині? Почуття обов’язку. Для цього потрібно, щоб вона мала змогу вирішувати самостійно. Коли цього нема, вона не буде платити. Тому найкращі люди, як правило, поблажливі. Поблажливість — альтернатива озлобленню, але аж ніяк не інфантильність.