Серце гарпії
- Автор: Соколян Марина
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-617-688-007-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Серце гарпії». Краткое содержание книги:
Авторка роману, вибудовуючи сюжетні лінії, ставить головну героїню в непрості життєві ситуації, в яких не завжди вдається визначити межу, котру не варто переступати задля досягнення результату.
— Чи дозволите, е… — розгубилася дівчина, — пройти? На той бік кози?
Федора підійшла ближче і поглянула Ярці в очі — хитро-хитро, примружившись.
— Не нада тобі туда.
Ярка роззирнулася. Стояла незвична тиша, навіть вітер немовбито причаївся.
— Чому? — здивувалася дівчина.
— Патамушо ніхто щас туда не йде, — беззаперечно відказала бабця. — Молочко купиш? Хароше — з грушки.
Ярка завагалася. Козяче молоко — воно ж корисне, ні? Білянка глянула на неї помисливо та скрушно хитнула головою.
— Хіба холодне, — врешті вирішила Ярка.
Бабця з гідністю кивнула. Молоко і справді виявилося холодне, солодке, з обіцяним грушевим присмаком. А втім — Ярка умисно перевірила — в дворі у баби Федори жодної груші не росло. Цю загадку, проте, рівно ж як і причину заборони ходити вулицею, бабця розкривати не схотіла. Ну та гостя вирішила не сперечатися, відчувши за всім тим цілком певну, хоч і свою осібну логіку. І не помилилася — причина і справді була поважна.
Галя прийшла до Ярки сама, ближче до вечора, і то в стані відчутного душевного сум’яття. Не те, щоби стан цей був для неї таким вже незвичним, але тут явно намічалося щось особливе.
— Ось! — врочисто мовила мама Ніки, викладаючи на картату клейонку золотого ланцюжка з масивним хрестом.
Ярка оглянула, артефакт, пошукала пробу.
— Ніби справжній. А що?
Галя нервово струснула головою.
— Так він же крадений, — з огидою мовила вона. — Ну, точно не скажу. Але от відчуття таке — можу присягтися!
Хазяйка блимнула розгублено.
— Ну, так ти його не продаси.
Галя пирхнула.
— Та ні, це подарунок. От скажи — хіба так можна?!
— Галя, — зітхнула Ярка, — а давай-но ти розкажеш усе з початку.
Молода жінка незатишно повела плечима і оповіла дивовижну історію. Сьогодні вдень, виявляється, прогуркотіли вулицею Вірною аж цілих два запилюжених джипи; один спинився коло хати Толіка, другий — коло Приймакової. Вийшли з машин коротко стрижені, пикаті дядьки з лопатами, котрим ніхто, звичайно, шляху не перепинив; більше того — вістівчани, всі як один, поховалися хто де міг. Про цих гостей у селі не заведено було говорити, а вже як доводилося, то називали її просто «миколаївські», не уточнюючи ані фаху, ані мети відвідин. Відомо було, що знайомство з ними водив покійний Приймак, але про суть тих взаємин також не пліткували, ну бо що менше балачки, то менше і шкоди — так, принаймні, вважали місцеві. І довший час так воно і було.
Хтозна, що там робилося, за хиткими парканами, ніхто й не цікавився — цікавість на час відвідин «миколаївських» у вістівчан зникала геть-чисто. Трохи пізніше приїжджі обійшли сусідів, кого знайшли, питаючись, чи не бачили вони приймакового брата. Ніхто, звісно, його не бачив. Ну а тоді «миколаївські» несподівано завітали до Галі.
Тут Никанорова невістка ніяково розсміялася.
— Уявляєш: мафія до мене в гості, а я вся — в борщі, з голови до ніг. Ніку годувала, а вона комизилася… Краса!
— Так-таки і мафія? — причаровано спитала Ярка.
— Ну, а хто ж? Щось там Приймак у них взяв і не вернув, нібито. Ну а тепер вони дізналися, що той не втік, а таки чесно сконав, то і нагодилися власність свою пошукати.
— А від тебе чого хотіли?
— А! Боже, я так налякалася, — зізналася Галя. — А вони: спасибі, мовляв, вам і вашій дочці. За розкриття правди. Бо їм на тому залежить — аби, значить, правда. І подарунка дали. Осьо.
Галя гидливо торкнулася пальчиком ланцюжка.
— Сказали — як дитина правду прорікає, то це, мовляв, Божа воля. А вони це цінують. Ну і сказали звертатися раптом що.
Ярка вмить розвеселилася.
— Хто б знав, які у нас бандюки богомільні!
— Не кажи, — скривилася Галя. — Але що мені тепер робити? Це ж тепер люди від мене будуть сахатися!
Ярка нахилилася до стривоженої жінки і промовила переконано:
— А я думаю — навпаки. От побачиш. Ось тобі хрест.
Із тим Ярка посунула бандитського подарунка до гості. Галя усміхнулася, проте пішла додому і далі збентежена.
А Ярка, провівши її, безсило опустилася на поріг. Гадала — кінець історії, а он воно як повернуло… Це можна було передбачити, але щоб так скоро! Гарні ж у «миколаївських» зв’язки; а відтак зрозуміло — через які саме неземні орбіти!
Тихенько застогнавши від душевного знесилення, Ярка звелася на ноги. Те, що вона почала, ніяк не можна лишати напризволяще; слід хутенько виправляти ситуацію.