Серце гарпії

Не дивлячись на неї, Ярка киває.

Заявку вона і справді не встигає подати. Точніше, вона просто не приходить на призначену зустріч. Ввечері вони перетинаються з Вірою у готельному холі, і Ярка вдає, що вони незнайомі. Віра посміхається з розумінням. Ну і, звісно ж, із належним тріумфом.

Історія отримує своє продовження уже вдома, у Києві, за кілька тижнів після згаданих подій. Надворі холодно й похмуро, тож Ярка вирішує потішити себе гарячим вином і тістечками з «Репризи». Віра вривається до кав’ярні, наче банківський грабіжник, люта й розхристана.

— Немирович! — обурено виголошує вона, падаючи на стілець поряд із Яркою. — Що це означає?!

— Що саме? — питає Ярка, меланхолійно похитуючи келих.

— Я подзвонила до тієї клініки… В нас там є свої люди… Так ти там, виявляється, навіть на огляді не була. То що тоді… Навіщо?

Ярка неквапом ставить келих на ошатну білу скатертину.

— А от, якби ти читала пресу, а не рилася в чужих паперах, то, може, й знала би, навіщо.

Насправді, гмукає до себе Ярка, тут і преса би не зарадила. Ті три джерела, про які вона повідомила шефу — то були люди втаємничені, експерти у своїй справі. Саме вони підтвердили, що «Дельта» виходить на ринок з метою знайти партнера і, підписавши жорсткий договір, вичавити з нього все, що можна, а потім ковтнути його за ціною, значно нижче ринкової. Такі оборудки вже були успішно здійснені в сусідніх регіонах, тож Бауман ішов до своєї мети второваною стежкою. Вірі, втім, знати про це не обов’язково. Надто ж нині, коли «Вівчарик» так радісно ступив у пастку.

— Можна подумати, — ображено копилить губу колега. — Ніби в тебе методи кращі.

Ярка знизує плечима.

— Ну, в чужих портфелях я поки що не копирсалася. Це тебе на депутатській службі такого навчили?

— Ти собі не уявляєш, — сміється Віра.

— Та ну, ти й раніше не цуралася чужого… — хитає головою Ярка.

— Життя таке, — жорстко кидає Віра. — Ну, то що це було?

— Це… — мрійливо мовить Ярка, — назвімо це перевіркою твоєї фахової компетентності.

— То що ж… — губиться «подруга». — Це Шмак таке затіяв?

Ярка усміхається.

— Коли так, хіба я можу тобі сказати?

Віра замислено киває. Здається, вона вже склала в голові уявну оборудку.

— Так, значить він. Сподіваюсь, хоч добре відсипав… Ну, а щодо Франка — значить, липа? Значить, ви з ним не спите? Бо присяглась би, ти ж так на нього дивишся — наче кицька під валер’янкою!

Це — очевидячки, жарт, і Ярка сміється.

— Ти ж повинна розуміти, наскільки це погана ідея. Щодо валер’янки на робочому місці.

Вони сміються удвох, і врешті Віра, і собі випивши гарячого вина, вертається на роботу. Втім, вона дуже скоро цю роботу втратить — Шумаков, хоч і не надто кмітливий, але і він невдовзі допетрає, якою була її роль у справі того фатального тендеру.

А Ярка довго іще по тому буде гадати — навіщо генеральний розповів їй свою історію. І скільки в тій історії правди.