Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— А ти, Крабате, не боїшся?
— Більше, ніж ти гадаєш! І боюся не тільки за себе.
Незадовго до Різдва в млині ще раз побував незнайомець із півнячим пером. Мірошниченки стрімголов кинулися звантажувати мішки. Незнайомець не залишився, як звичайно, на козлах, а подався, накульгуючи, за Майстром у дім. Поки він там був, у вікні раз по раз зринало і палахкотіло півняче перо. Здавалося, в кімнаті горіло полум'я.
Ганцо звелів принести смолоскипи. Хлопці мовчки носили меливо до мертвих жорен.
Усе перемололи, засипали в мішки, знову повантажили на фургон.
Над ранок незнайомець вийшов, заліз на козли. Проте не рвонув зразу ж, а звернувся до мірошниченків:
— Хто з вас Крабат?
У голосі — палахкотіло полум'я і тріщав мороз.
— Я, — ледь вимовив Крабат, а в горлі застряв клубок. Незнайомець оглянув його з голови до ніг і кивнув головою.
— Гаразд! — кинув недбало, змахнув батогом і тільки його бачили.
Три дні і три ночі Майстер не виходив з Чорної кімнати. Увечері четвертого дня, напередодні Різдва, він покликав Крабата.
— Хочу поговорити з тобою. Вірю, ти не здивуєшся. Поки що ти вільний вирішувати, чи будеш зі мною, чи проти мене.
Крабат удав, що не зрозумів.
— Не знаю, про що ти говориш.
Проте Майстер не йняв йому віри.
— Не забувай, що я знаю тебе краще, ніж ти гадаєш. Деякі з хлопців уже намагалися повстати проти мене. Тонда, наприклад, і Міхал. Невиправні дурні! Мрійники! Але ти, Крабате, повір мені, розумніший за них. Хочеш бути в млині моїм наступником? Ти цілком годишся!
— Збираєшся покинути млин? — здивувався Крабат.
— Уже ним ситий по самісіньку зав’язку. — Майстер розстебнув комір сорочки. — Хочу бути вільним. А ти за два-три роки станеш Майстром, сам у Чорній школі навчатимеш мірошниченків чаклунських премудростей. Якщо ти погодишся — усе тут буде твоє, і Чорна книга теж.
— А ти куди?
— Подамся до двору, стану міністром, маршалом або канцлером при польській короні — що краще підійде. Придворні мене боятимуться, дами зазиратимуть в очі, тому що буду багатим і впливовим. Усі двері переді мною відчинятимуться, всі проситимуть у мене поради або замовити слівце. Хто мені перечитиме, того я знищу, адже моє чаклунське вміння залишиться зі мною. Своєю владою я зумію скористатися, повір, Крабате. — Майстер увійшов у раж, його єдине око зблискувало, обличчя налилося кров'ю. І, вгамувавши свої почуття, провадив далі: — Ти також зможеш зробити те саме. Через років дванадцять-п'ятнадцять знайдеш серед мірошників собі заміну, передаси йому весь цей скарб — і житимеш у розкоші й славі.
Крабат намагався зберегти ясний розум. Подумав про Тонду і Міхала. Хіба не присягався він помститися за них, за всіх, що поховані у пустці? І за Воршулу, і за бідолашного Мертена зі слідами від мотузка на шиї…
— Тонда мертвий і Міхал мертвий. Хто скаже мені, чи не буду я наступним?
— Обіцяю тобі! — Мірошник простягнув йому ліву руку. — Моє слово і слово мого Пана, який мені це доручив, тверде й непорушне!
Крабат не відповів на простягнену йому руку.
— Якщо не я, то хтось інший?
— Хтось інший буде завжди! — Майстер забрав назад руку, але так, наче змітав щось зі столу. — Але ми можемо вирішити це удвох. Нехай тим іншим буде той, кого не жаль. Лишко, наприклад.
— Він мені, звичайно, огидний. Але тут, у млині, він мій товариш. Я не хочу бути винуватцем його смерті. І співучасником теж — це те саме. І ти, мірошнику, мене до цього не присилуєш! — Крабат не міг стерпіти відрази до мірошника, підхопився й закричав: — Вибирай собі в наступники, кого забажаєш, тільки не мене. Я йду!
Майстер лишався незворушно спокійний.
— Підеш ти чи ні — вирішую я. Ану сядь і вислухай до кінця!
Крабатові не легко було скоритися. Може, пора помірятися з Майстром силами? Але він опанував собою.
— Розумію, тебе схвилювала моя пропозиція. Даю тобі час на роздуми.
— Навіщо? Все одно відмовлюсь.
— Жаль! — Майстер дивився на Крабата, похитуючи головою. — Якщо тебе не влаштовує моя пропозиція — отже, смерть! У повітці вже стоїть домовина.
— Для кого — це ми ще побачимо!
Майстер навіть бровою не зморгнув.
— Ти, здається мені, на щось сподіваєшся. Про наслідки, сподіваюся, ти також знаєш?
— Авжеж! Я більше чаклувати не зможу.
— І ти готовий до цього? — Майстер трохи помовчав, відкинувшись у кріслі, задумався. — Гаразд! Даю тобі вісім днів. Я потурбуюся, щоби ти відчув, що означає жити без чаклунства. Усе, чого ти тут навчився, забудеш умить. А в передноворічний вечір я ще раз спитаю, чи хочеш ти стати моїм наступником. Послухаємо, якої ти заспіваєш.