Повернення короля [с иллюстрациями]

– Денетор подався до Могильників, – пояснив Піпін, – і взяв зі собою Фарамира. Каже, що всім нам судилося згоріти, тому він не чекатиме. І наказав своїм слугам скласти поховальне багаття та спалити на ньому і його, і Фарамира. Послав людей по деревину та по олію. Я розповів про це Береґондові, проте боюся, що він не наважиться покинути свій пост: він на варті. Та і що він удіє? – поки розповідаючи, гобіт підійшов до Ґандальфа і торкнувся тремтячими руками його коліна. – Ти зможеш урятувати Фарамира?

– Напевно, зможу, – відповів чарівник, – але поки я так рятуватиму його, то, боюся, загине багато інших людей. Ну, та я мушу їхати до нього, бо ж ніхто, крім мене, йому не допоможе. Проте це ще окошиться нам лихом і скорботою. Ворог-бо має силу, щоб уразити нас навіть у серці нашої твердині, адже це його воля творить зло.

Вирішивши це, Ґандальф діяв блискавично: підхопивши Піпіна та посадивши його перед собою, чарівник словом повернув Тіньогрива. І копита коня голосно задзвеніли висхідними вулицями Мінас-Тіріта, а за ними буремно ревіла війна. З усіх усюд повставали люди, котрі, відкинувши відчай і жах, хапалися за зброю і гукали один одному:

– Роган прибув!

Кричали капітани, шикувалися загони, й чимало ґондорців уже спускалося маршем до Брами.

Чарівник і гобіт зустріли Принца Імрагіла, й він крикнув:

– Куди ти оце, Мітрандіре? Рогірими б’ються на полях Ґондору! Ми мусимо зібрати всі сили, які ще залишилися.

– Тобі потрібен буде кожен воїн, і навіть більше, – відказав Ґандальф. – Покваптеся. Я приїду, щойно впораюся. Бо маю справу до Намісника Денетора, і вона дуже нагальна. Командуй усіма замість Володаря!