Повернення короля [с иллюстрациями]

На них чекали запекла битва і важкі труди, бо південці були хоробрі, грізні й люті в мить відчаю, а східняни були дужі та загартовані війнами і не просили пощади. Тож то тут, то там, біля спаленої садиби чи ферми, на пагорбку чи на кургані, під муром чи в полі, вони знову збиралися гуртом, шикувались і ставали до бою, а день тим часом добігав до кінця.

Урешті-решт, Сонце сховалося за Міндоллуїном і на небі зайнялася заграва, та така, що пагорби й гори стояли, ніби закривавлені, в Ріці палахкотів вогонь, а трава Пеленнору почервоніла у присмерку. О тій порі завершилася славетна Битва на полях Ґондору, й у колі Раммаса не залишилося жодного живого ворога. Усіх їх убили, крім тих, котрі втекли, щоби зустріти смерть деінде чи втонути в червоній піні Ріки. На схід: до Морґула чи до Мордору – їх вернулася тільки жменька, а до землі гарадримів долинула тільки далека чутка, відгомін гніву й жаху Ґондору.

Араґорн, Еомер та Імрагіл поверталися верхи до Брами Міста і були такі стомлені, що не відчували вже ні радості, ні скорботи. Усі троє були неушкоджені – завдяки фортуні, власній майстерності й моці зброї. Бо і справді, мало хто наважувався протистояти їм чи бодай поглянути в їхні обличчя в годину гніву. Та на полях було безліч поранених, скалічених і загиблих. Сокирами було порубано Форлонґа, коли той бився піший і самотній; Дуїліна та його брата затоптав до смерті мумак, коли вони напали на тих чудовиськ, підвівши своїх лучників майже впритул, аби поціляти тваринам в очі. Не повернувся до Піннат-Ґеліну прегарний Гірлуїн, ані Ґрімбольд до Похмурої Галявини, ні Гальбард до Північних Земель, несхибний слідопит. Чимало воїнів полягло там, уславлених і безіменних, капітанів і звичайних солдатів, бо то була велична битва й уповні її не описала ще жодна легенда. Проте багато-багато років опісля один роганський поет так розповів про це в пісні про Кургани Мундбурґа: