Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
— Де ви обідаєте?
— В ресторані. Біля ательє. Там трохи й відпочиваю.
— Ви підете туди сьогодні?
— Сьогодні, мабуть, ні… Я вам буду потрібний?
Я посміхнувся.
— Ви не можете бути непотрібним. Проте поспішайте до свого ресторану. Зараз уже пізно, але, сподіваюсь, для вас там дещо залишилось.
— Мене там знають…
Він був наївним, мов дитина, цей батько, гідний покарання й співчуття.
— От і добре. Ідіть поїжте, а потім трохи зачекайте. Вас знайде там наш працівник. Він скаже, що робити далі. Можливо, у мене виникнуть до вас ще якісь запитання. Ви мене зрозуміли?
— Так, — зніяковіло хитнув він головою. — Я буду чекати.
— Гаразд. У вестибюлі вам доведеться трохи затриматись біля вартового, поки я йому подзвоню. У вас ще немає перепустки, і він, звичайно, вас не випустить.
Бедржих Фієдлер знесилено підвівся, не знаючи, що йому робити — дякувати мені, прощатися чи заперечувати, і вирішив за краще промовчати.
Коли Фієдлер залишив кабінет, я підняв телефонну трубку:
— Негайно виділіть працівника для нагляду за людиною, яка зараз вийде з нашого будинку. Стежте за нею, доки не буде іншого наказу. Якщо ця людина помітить, що за нею стежать, відразу ж повідомте мене. Передавайте інформацію про кожний її крок. Прізвище — Фієдлер, ім'я — Бедржих.
Бедржих Фієдлер, безперечно, знав про свого сина значно більше, ніж розповів.
Стежити за Арнольдом ми не могли, тому встановили нагляд за його батьком. Мене цікавило одно — має випадок з Арнольдом Фієдлером якесь відношення до тайника на дев'ятнадцятому кілометрі чи ні.
Я чекав відомостей від Трепинського, сподіваючись почути щось важливе й нове. Нестерпно хотілося їсти. Про смажену гуску, яка чекала на мене у знайомих, я вже й не мріяв, — вийшов у приймальню і попросив Гонзика Тужиму, щоб він приніс мені з автомата п'ять бутербродів і пачку сигарет.
Але, побачивши перед собою бутерброди, я не відразу взявся за них. Раптово виникла ідея, яка чимдалі видавалася значнішою. Одначе дозвіл на це треба було просити в полковника. Якщо я звернуся до нього зараз, він порадить перш за все перевірити, що зробили слідчі громадської безпеки. Цим я міг би зайнятись і сам. Скільки часу піде на це?
Доведеться пожертвувати суботнім вечором і недільним днем, бо далі вже зволікати не можна. Отже, в понеділок зранку я йду до полковника.
Тепер можна було поласувати й бутербродами. Щойно я взяв одного з них, як до кабінету ввійшов Трепинський.
— Завдання виконано, — промовив він. — Район дев'ятнадцятого кілометра обстежено, знайдено ключ від мотоцикла.
Трепинський поклав на стіл ключ, обережно загорнутий у аркушик паперу, потім спокійно розгорнув папір і сказав:
— Треба віднести до лабораторії, мені здається, що на ньому залишилися сліди крові.
Події набували гостроти. Знайдено ключ, а на ньому сліди крові!
— Це цікаво, — сказав я і, уважно придивившись, помітив червону цяточку в поздовжньому жолобку ключа.
— Він був весь у крові, — вів далі Трепинський, показуючи мені на темні плями на сірому металі, — але хтось його обмив.
— Ви гадаєте, що це кров? — запитав я.
— Так, — відповів він з незрушним виразом обличчя, — за даних обставин краще вважати, що це кров.
Він мав рацію.
— Тоді пошліть ключ в лабораторію. Лист нехай підготує Лоубал, а решту зробить Гонзик.
Про якусь травму мотоцикліста не могло бути й мови. Сліди на ключі давні, адже мотоцикл разом з водієм зник уже майже тиждень тому. Все це наштовхувало Трепинського на думку, що з Арнольдом Фієдлером, безперечно, скоїлось лихо ще тиждень тому. Отже, в район дев'ятнадцятого кілометра на його мотоциклі приїхав хтось інший. Цей невідомий квапливо вийняв ключ і викинув геть.
У приймальні застукотіла друкарська машинка, і Трепинський знову повернувся до кабінету.
— Я не пригнав мотоцикла, — продовжив він свою розповідь, — тому що в баку немає жодної краплини бензину.
— Скінчився, чи хтось вилив?
Трепинський махнув рукою, даючи зрозуміти, що я поспішаю із своїми запитаннями.
— Скінчився. Якби його виливали або переливали в іншу машину, залишилися б сліди. Злодій навіть не думав би їх приховувати. Мені здається, що мотоцикл покинули саме через те, що скінчилося пальне.
— Це випадково сталося на дев'ятнадцятому кілометрі?