Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
— Ми відрізали від фотоплівок і фотопаперів лише тоненькі смужечки, — відповів наш фахівець. — Все зроблено як слід.
— Я вважаю, що ви не мали права цього робити, — тихо зауважив Йозеф Бочек. — Оскаржувати наші дії може тільки ваш директор, — нагадав йому Скала. — Пане Гадраба, розкажіть нам ще раз про вашу зустріч з Арнольдом Фієдлером.
— Ще раз, панове? — здивувався він, притуливши руки до грудей. — Я попередив вас, що хвилювання завдає моєму здоров'ю чималої шкоди.
А що саме так хвилює вас? — здивувався Скала.
Ну, ця ситуація, коли…
— Пане Гадраба, ви ж не іпохондрик…
— Борони боже! — відповів вражено Гадраба, розвівши руками. — Він належав до тієї категорії людей, яким постійно здається, що всі навколо недооцінюють їхньої величі, і вони намагаються підвищити свою гідність театральними жестами.
— Значить, ви завбачили в цьому якийсь непорядок? — не здавався Скала. — Так чи ні?
— Вибачте, панове! Єдине, що мене вразило, — це така надмірна кількість працівників охорони громадського…
— Пане Гадраба! — урвав його Скала. — Замість того, щоб іронізувати, я б краще порадив вам подумати про ті непорядки, які існували на вашому підприємстві! Скажіть, будь ласка, де ви ще бачили, щоб службовець сам собі дозволяв тижневу відпустку, як це трапилось із Арнольдом Фієдлером, і, взагалі, ставився до своїх службових обов'язків так, як він? Ви згодні зі мною? А як дивитесь на це ви, пані Мілнерова?
Флора Мілнерова знизала плечима і нічого не відповіла.
— Байдикувати і почувати себе на висоті — завжди вважалося злочином, — продовжував Скала. — І його батько знає про це!
Щосуботи після дванадцятої Гадраба чекав директора ательє Фієдлера, а інколи, правда, досить рідко, і його сина, щоб обробити плівки, зняті на весіллях. Сьогодні директор щось довго не приходив. У нього клопоти з сином, це всім добре відомо… А за клопотами забудеш і про роботу…
Юліус Гадраба приготував ванночки й розчини. Приміщення було замкнене, але Бедржих Фієдлер мав свої ключі. Гадраба саме перевіряв, як працює полагоджений фотозбільшувач, коли почулися чиїсь обережні кроки. Хтось ходив по ательє, але то був не Бедржих Фієдлер, — Гадраба добре знав його ходу. Крім того, директор не став би нишпорити по всіх закутках у темряві.
Юліус Гадраба вийшов з лабораторії, сподіваючись, що Бочек забув якусь річ і тепер повернувся за нею.
— Хвилиночку! — перебив я. — Скільки у вас ключів від ательє, і хто їх має?
— У мене ключ лише від крамнички, — неохоче озвалася Мілнерова.
Йозеф Бочек мав вигляд спокійний і незалежний, хоч відчувалося, що процедура допиту для нього неприємна. У нього був ключ від дверей знадвору. Такі самі ключі були в Гадраби й директора, а ще один, запасний, висів у крамничці на стіні. Арнольд Фієдлер носив, здається, з собою ключі від ательє, квартири і від замка на дерев'яному гаражі.
— Продовжуйте, — звернувся я до Гадраби.
Гадраба зітхнув.
— Тут, в ательє, нікого не було… але звідти, з конторки, долинав шурхіт. Тоді я гукнув: «Хто там?» З конторки озвалися: «Я».
Гадраба одразу впізнав голос Арнольда. Переляк минув, але його охопило хвилювання. Гадраба розчиняє двері і бачить: в крамничці спущені жалюзі, горить світло, а посередині стоїть справжній Арнольд Фієдлер. Він ще й досі тремтить, коли пригадує цю картину. Органи безпеки ще з вівторка розшукують хлопця, а він з'являється сюди живий-здоровий. У шкіряній куртці і таких же штанях, простоволосий, стоїть собі похмуро біля столу і зав'язує чимось напханий рюкзак. Гадраба не витримав і промовив: «Господи, невже це, ви?» Арнольд спідлоба глянув на нього: «А що тут дивного?» Потім закинув рюкзак за плечі і наблизився до дверей: «Пустіть!»
Гадраба відступив убік, а потім пішов слідом за ним. «Арнольде! — гукає він навздогін. — Вас скрізь розшукують! Де ви були?» — «Що вам до цього?» — кидає той у відповідь. «Батько побивається…» — «Я також. Тільки, прошу нас, не наступайте мені на п'яти, а то стукну копитом. Привіт!»
І Гадраба замовк.
— Що ж ви робили потім? — запитав я після хвилинного мовчання.
Гадраба підвів руки догори, наче хотів висловити протест, та, глянувши на мене, мабуть, передумав.
— Я? — перепитав він. — Зупинився! У нього, напевно, був напоготові мотоцикл, але як він від'їздив, я не чув. На щастя, я через хвилину все зважив і…
— Що зважили?
— Пробачте, але ж тут усе зрозуміло. Хіба ви не думали, що з хлопцем щось скоїлось? — з іронією запитав він. — Я ж відносно цього спокійний. Це не вперше, коли він на кілька днів зникає…