Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Я вирішив, що зараз мені найкраще бути з групою Скали. Кабінетний період роботи закінчився.
Невдовзі наша машина зупинилася біля воріт старовинного будинку, на фронтоні якого сяяв напис «Фотографія». Будинок стояв навпроти людного майдану, повз нього їздило багато трамваїв, поряд було безліч різних крамниць. Окремі з них працювали до пізнього вечора.
Фотографія Бедржиха Фієдлера була зачинена. Вузьке вікно прикривали металеві жалюзі. Праворуч від дверей висіло дві реклами. Я не став розглядати їх і відразу ж попрямував до воріт будинку. Доріжка, вимощена жовтою цеглою, вела у глибину двора. На видноті там стояла дерев'яна будка із чималим замком на дверях.
Це був, безперечно, гараж для Арнольдового мотоцикла. Та мене зараз більше цікавили відчинені двері з правого боку підворіття. Над ними я побачив табличку із стрілкою, спрямованою вниз. На ній було написано: «Ательє». Такий же напис прикрашав і самі двері, так що тут важко було заблудитися. Над входом з верху до низу звисали важкі темно-зелені штори. Відхиливши їх, я побачив перед собою засклені двері. Минув їх і опинився у вузькому коридорі. Ліворуч і праворуч теж двері. Далі він розширявся і переходив у простору залу, залиту тим специфічним молочно-білим світлом, яке властиве лише для фотоательє.
Різко пахло емульсією, проявником. Поряд почулись голоси:
— Значить, немає?
— Поки що ні. Та й взагалі, навряд чи можна буде відшукати сліди.
Я відхилив штору. На стільці сидів Карличек, а перед старшим лейтенантом Скалою стояв чоловік, втомлений і спітнілий. Очевидно, він щойно повернувся після тривалого ходіння розжареними вулицями міста. Не важко було зрозуміти, що він із своєю групою чимало потрудився, розшукуючи Арнольда Фієдлера.
— Візьміть додатково кількох співробітників і продовжуйте пошуки, — наказав йому Скала. — Треба негайно допитати Арнольда Фієдлера.
— Для чого така поспішність? — здивовано повела очима тридцятилітня блондинка. — Адже все уладналось! А ті сім днів він мав право використати, як хотів.
— Ви помиляєтесь, пані Мілнерова, — невдоволено мовив Скала і перевів очі на мене.
Чоловік, якому Скала дав завдання продовжувати пошуки, миттю зник.
Пані Мілнерова (власниця досить романтичного імені Флора) в робочі години сиділа за столом у маленькій конторці, яку називали крамничкою. Там вона приймала замовлення. У неї було красиве, але пісне обличчя з рожевою випещеною шкірою. Вона прагнула підкреслити свою привабливість ще й одягом, проте їй бракувало смаку. Дорога літня сукня з багатьма зборками робила її огряднішою; помаду пані Мілнерова вибирала не з кращих — якогось заклично-бурякового кольору. Посилене піклування про зовнішність переходило в свою протилежність. Пані скидалася на папугу.
— Це пан Бочек, — відрекомендував мені Скала працівників фотографії, — заступник директора, ретушер. Пан Гадраба, — показав він на іншого чоловіка. — Працює лаборантом.
Бочек і Гадраба не знали, як їм реагувати на таку рекомендацію. Бочек навіть не вклонився. Йому було не більше тридцяти п'яти років. У полотняних штанях і голубій сорочці з короткими рукавами він був схожий на спортсмена, і в своїй уяві я ніяк не міг пов'язати його з ретушшю негативів.
Юліус Гадраба був одягнений у білий робочий халат. З-під нього виглядав застебнутий на всі ґудзики френч, а з-під френча — ще кілька теплих сорочок. На вигляд Гадрабі було більше п'ятдесяти років. Природа наділила його красивим, просто класичним профілем, але йому бракувало виразу мужності. Звичайно, в молоді роки це було помітніше, ніж зараз.
— Ще одного працівника цього колективу я, на жаль, відрекомендувати вам не можу, — сказав Скала, кинувши суворий погляд на Флору Мілнерову. — Він страждає хронічною хворобою не виходити на роботу.
Флора Мілнерова посміхнулася. Я удав, що не помітив.
— В такому разі запросимо сюди хоч би його батька, — промовив я. — Якщо ви можете когось послати, — мій автомобіль до ваших послуг.
Скала глянув на Карличка і подав йому знак.
— Поїдете ви!
Карличек рвучко підвівся з крісла і швидко попрямував до виходу, де мало не зіткнувся із співробітником групи, котрий саме заходив до кімнати.
— Ще одна несподіванка! — голосно промовив Карличек, зникаючи за дверима.
Співробітник доповів Скалі:
— В кімнаті для проявлення плівок і на складі все в порядку. Поверховий огляд пакетів з фотоматеріалами нічого не дав.
Юліус Гадраба злякано обхопив голову руками. Скала зрозумів його переляк.
— Не хвилюйтесь, — спокійно зауважив він. — Ця людина добре знається на фотосправі.