КГБ СРСР. Спогади опера
- Автор: Ушенко Володимир
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «КГБ СРСР. Спогади опера». Краткое содержание книги:
Звичайно, більшість із нас, маю на увазі, мислячих людей, читали книги Віктора Суворова (Володимира Різуна), зокрема його «Акваріум». Але це книги віддалені від нашої буденної реальності, він висвітлює особливі стосунки в ГРУ. Це десь ніби далеко…
Володимир Ушенко, колишній офіцер КГБ, який порвав з цією організацією в 1991 році, за два тижні до так званого «путчу», викладає в своїх творах так ніби будні районного кагебешника і роботи цієї, дійсно, сатанинської організації. Пише він цікаво, захопливо, навіть із іронією і сарказмом. Хоча із фактів наведених ним випливають страшні картини нашої недавньої дійсності, беруть дрижаки…
Автор згадує в своїх оповіданнях таке: від шантажу і пресингу кагебешниками окремих ворогів «ворогів народу» в недалеких 60–х, 70–х і навіть 80–х роках багато з них стали неврастеніками, алкоголіками чи покінчили життя самогубством.
Володимир Ушенко без перебільшення можна сказати «оре цілину» в українській літературі, ніким не зачеплену. Автор «оре» майстерню, талановитою рукою цікаво викладає матеріал. Безумовно, цю книгу треба читати.
Присвячується оперуповноваженому московського управління КГБ капітану Віктору Орєхову, який свідомо постав проти радянської системи, захищав дисидентів, попереджував їх про підготовані гебешниками гострі заходи: обшуки, аудіо–і відеозаписи, телефонні прослушки, арешти. Був заарештований і засуджений на 8 років позбавлення волі, які відбув від дзвінка від дзвінка. Вини своєї не визнав, не каявся, а в листах керівництву СССР з місць ув'язнення доводив про неприпустимість використання спецслужб проти політичного інакомислення, однак марно.
В 1990–их зайнявся політичною діяльністю, співробітничав з комітетом «Гласность», був активістом «Демократического союза», політичним радником Валерії Новодворської.
В 1995–му році проти нього була сфабрикована кримінальна справа і його знову було засуджено на 3 роки.
Зараз живе в США, працює розносчиком піцци.
У нього були сини – Євмен, Віктор, Максим, Василь, Павло та дочки – Людмила (Пунько) та Груня (Бурдак).
Євмен, Максим та Людмила жили в Малютинцях де й похоронені, Василь жив в Рівненській області, Віктор в Пирятині (сини Ростік та Костик, онук Сашко Ростиславович – майор міліції, начальник Пирятинської державтоінспекції), Груня в Москві (вона стала професоркою ніби–то Московського університету ім. Ломоносова, доктором фіз. — мат. наук). Павло одруженим не був, не вийшло – начитаний, освічений, відсидів в сталінських таборах 10 років за ст. 58–10 – антирадянська агітація).
Ми всі пішли від старшого сина Степана – Євмена, в якого були Рая, Микола, Дмитро та Надія.
Оповідаючи про наш рід треба знати історію нашого народу, історію України. Це дуже важкий предмет, бо ще Олександр Довженко, український письменник і кінорежисер, володар голлівудського «Оскару» писав, що тільки один народ в світі – українці – не вчать свою історію. До початку третього тисячоліття ми вчили історію України, що її написали для нас колонізатори – імперська Росія. Ясно, що в тій історії не було
— трьох запеклих україно–російських війн ХХ століття на винищення,
— Голодомору 1932–33 рр., що за кількістю жертв і нечуваною жорстокістю не поступається, а то й перевершує єврейський Голокост (в 1932–33 рр. загинуло від 6 до 15 млн. українців, переважно дітей – Роберт Конквест «Жнива скорботи»);
— насильницької русифікації, результатом якої 5 млн. українців відмовились від своєї мови і своєї етнічної приналежності;
— масових етнічних репресій, декількаміліонних депортацій та взаємних переселень:
— зміни етнічної приналежності українських земель – Кубань, Білгородщина, Курщина, Вороніжчина (Росія), Холмщина чи Підляшшя (Польща), Берестейщина (Білорусь)
— в чужій історії оббріхуються і проклинаються наші герої – Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера, а наші досягнення (Сергій Корольов – космос, Ігор Сікорський – авіація, Іван Пулюй – першовідкривач рентгенівських променів, Юрій Кондратюк (Шаргей) – міжпланетна балістика, тощо) приписуються іншим народам і державам.
Ці теми були табу. Ті, хто їх піднімав – не мали право на життя.
Зараз ми вчимо свою історію і накладаємо на неї історію свого роду, бо через війни, голодомори, депортації і репресії пройшли наші рідні і близькі, саме вони переживали і писали для нас цю історію. Забувати її ми не маємо права.
В 1982–83 рр. я оформлявся на службу в органи КГБ СССР і проходив прискіпливу перевірку на лояльність та чистоту крові. Коли про це повідомив своєму батьку Миколі Євменовичу – він був категорично проти, бо боявся, що в результаті перевірок буде викрито те, що описано в статті. Стаття коротка, поетична та емоційна, насправді проза життя була жорстокіша, страшніша і немилосердніша.
До сих пір Стегній Микола Григорович, наш двоюрідний брат, не знав, що його батька, Григорія, розстріляли красні з контррозвідки СМЕРШ, а коли я про це сказав – реакція була відповідна. Прийшлось не наполягати, а перевести розмову на тему версій. Коля свято вірить, що батько загинув на фронті і був лояльним до СРСР громадянином. Те, що він був справжнім українцем, героєм, оборонцем своєї сім’ї та своїх односельців – визнати боїться, бо тоді треба визнати, що він був бандерівцем.
Насправді в 1941–44 рр. бандерівський, тобто визвольний рух в Україні був надто впливовим і потужним. На його знищення Сталін кинув більше військових сил, ніж Гітлер на білоруських партизан. Війну проти українських повстанців Росія вела з 30 червня 1941–го, коли Бандера і Стецько у Львові проголосили незалежність України по 1959–й – рік, коли було придушено останні організовані повстанські боївки і вбито московським агентом в Мюнхені Степана Бандеру.
Чого боїться Микола Григорович? – його син Юрко зараз є торговим представником Росії в Копенгагені (Данія), а насправді робить кар’єру в російській шпигунській службі.
Про те, що його батька, дядька Григорія, розстріляно, в Тепловці знало багато людей. Якась активістка, вчителька, погрожувала тьоті Раї, що згниєте в цьому селі. Саме тому мій батько, Микола Євменович, всіма правдами і неправдами вивіз сім’ю Стегніїв в 1963 році з Тепловки в Яготин.
А тепер до головного – 2 квітня 2009 р. Європарламент прийняв рішення про визнання злочинними режими Сталіна і Гітлера і прирівняв злочини більшовизму до злочинів гітлеризму. Це рішення вітала вся Європа і жорстко заперечує тільки Росія. Згідно норм міжнародного права вона, як правонаступниця СРСР, несе юридичну відповідальність за скоєне в ХХ столітті. Згідно даних соцопитувань, тільки 17% населення Росії відчувають свою відповідальність за злочини сталінського режиму.