КГБ СРСР. Спогади опера
- Автор: Ушенко Володимир
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «КГБ СРСР. Спогади опера». Краткое содержание книги:
Звичайно, більшість із нас, маю на увазі, мислячих людей, читали книги Віктора Суворова (Володимира Різуна), зокрема його «Акваріум». Але це книги віддалені від нашої буденної реальності, він висвітлює особливі стосунки в ГРУ. Це десь ніби далеко…
Володимир Ушенко, колишній офіцер КГБ, який порвав з цією організацією в 1991 році, за два тижні до так званого «путчу», викладає в своїх творах так ніби будні районного кагебешника і роботи цієї, дійсно, сатанинської організації. Пише він цікаво, захопливо, навіть із іронією і сарказмом. Хоча із фактів наведених ним випливають страшні картини нашої недавньої дійсності, беруть дрижаки…
Автор згадує в своїх оповіданнях таке: від шантажу і пресингу кагебешниками окремих ворогів «ворогів народу» в недалеких 60–х, 70–х і навіть 80–х роках багато з них стали неврастеніками, алкоголіками чи покінчили життя самогубством.
Володимир Ушенко без перебільшення можна сказати «оре цілину» в українській літературі, ніким не зачеплену. Автор «оре» майстерню, талановитою рукою цікаво викладає матеріал. Безумовно, цю книгу треба читати.
Присвячується оперуповноваженому московського управління КГБ капітану Віктору Орєхову, який свідомо постав проти радянської системи, захищав дисидентів, попереджував їх про підготовані гебешниками гострі заходи: обшуки, аудіо–і відеозаписи, телефонні прослушки, арешти. Був заарештований і засуджений на 8 років позбавлення волі, які відбув від дзвінка від дзвінка. Вини своєї не визнав, не каявся, а в листах керівництву СССР з місць ув'язнення доводив про неприпустимість використання спецслужб проти політичного інакомислення, однак марно.
В 1990–их зайнявся політичною діяльністю, співробітничав з комітетом «Гласность», був активістом «Демократического союза», політичним радником Валерії Новодворської.
В 1995–му році проти нього була сфабрикована кримінальна справа і його знову було засуджено на 3 роки.
Зараз живе в США, працює розносчиком піцци.
Зараз дивлюсь на карту і відзначаю, що ріку Волхов дивізія долала без батька – він тоді лікувався у госпіталі, а одужавши попав на переправу.
Врешті якихось подробиць він не приводив. Одне казав – Бог війни його милував, а ангел–хранитель був насторожі і відвів…
На березі ріки офіцери керували своїми підрозділами в підготовці до переправи. Основне була техніка і зброя. Якщо були понтони, а вони вже були, то їх використовували для переправи танків і бронемашин, а також легкої артилерії, кулеметів і набоїв. Все інше повинно було діставатись на той бік як хто уподобиться. Комусь повезло і він знайшов рибальського човна, хтось же знайшов якусь бочку, хтось майстрував пліт з того, що під рукою, хтось просто набивав плащ–палатку хмизом. І всі заздрили їздовим, бо знали, ухопившись за вуздечку коня, добратись на той бік шансів найбільше. Якщо кінь не загине.
Батько відповідав за переправу радіостанцій, акумуляторних батарей до них, а також бігав і прилаштовував до великих човнів інших підрозділів хоч би по одному своєму солдату з дротяною катушкою – зв’язок на тому березі повинен бути за всяку ціну. Без зв’язку утримати плацдарм буде надзвичайно проблематично – про це знали всі, а тому від батька не надто відмахувались.
Нарешті ввірений взвод до форсування готовий.
Мандраж перед атакою, сигнал ракетою, дружні голоси офіцерів і старшин «Ребята вперед, не отставать, расстреляю, мать–перемать…» (гасла атакуючих про «родіну і Сталіна» придумають вже після війни ті, хто на фронтах не бував) і вся маса людей одночасно вискакує з лісу і мчить до берега, на плечах несучи свої «плавзасоби». Тільки–но увійшли у воду – почався кулеметно–артилерійський обстріл з німецького боку. То тут, то там вибухали снаряди…
— Не залегать, головы не гнуть, быстрее в воду, там вас не достанут, — кричали офіцери і мали рацію. Снаряд, що попав у воду осколків не дає, там гинуть тільки від прямого попадання, а це не так просто, отже в воді є шанс.
Батько вскочив на перший передовий пліт, солдати відіпхнулись від берега наперед вирізаними дишлами, аж раптом: «Ушенко, мать твою, планшет потерял». Він мацнув себе за бік, де повинен був бути планшет та тільки намацав обидва огризки ремінця, якимсь дивом одночасно акуратно перерізаних осколком і зіскочив у холодну воду. Було вже по шию, але мерщій назад до берега, адже без планшета, без кодів, шифрів і позивних всі ці радіостанції і дроти на тому березі ставали нікому непотрібні.
Ось він берег, ось планшет… Батько розвертається до води і в цю мить бачить, що пліт, на якому він тільки–но був злітає в повітря. Він закляк, не зважаючи на вибухи, стрілянину, крики, ґвалт і стони… На місце, де тільки що був пліт падав дощ від піднятої в повітря води.
Хтось штовхнув його в спину: «Скорей, чего встал»… Батько автоматично підбіг до іншого плоту і весь час, поки вони пливли до того берега, дивився на те місце, де був його пліт і де він мав загинути – ніхто так і не виплів.
V
Колись я, школяр п’ятого чи шостого класу, отримав повну і безумовну перемогу над кривдником з сусіднього класу. Бились навкулачки і я його повалив, а потім, коли він все–таки зумів зіп’ятись на ноги, то тільки для того, щоб ганебно накивати п’ятами. Правда і мені трішки попало – тягнуло скулу і нило під оком, але то пусте, головне – я переміг.
Гордий, з почуттям виконаного обов’язку, я зайшов у хату, проте мама, поглянувши на мене, тільки сплеснула руками: «Ой лишенько, що це…».
Виявляється, за час поки я йшов додому, під оком вже напухла велика гематома і робити вигляд, що мовляв, нічого там не трапилось, було вже марно.
Виховну роботу зі мною почала мама, а продовжив вже батько, коли прийшов з роботи. Він уважно оглянув гулю, що вже починала міняти своє забарвлення, поцмокав язиком, обережно потрогав її пальцем і сказав:
— У мене на фронті гуля була більша – весь взвод і навіть штабні приходили подивитись. Мені в лоб попала «шальная пуля». Видно це був рикошет, або куля була «на излете», тобто така, що вже втратила швидкість і убивчу силу. Була зима, я був у шапці–вушанці, куля попала прямо у зірочку на шапці… Я навіть не впав, просто присів від болю. Зате днів з десять ходив героєм і хизувався своїм синяком.
А ввечері по телевізору ми всією сім’єю дивились чергову серію «Адьютанта его превосходительства», де полковник Щукин казав адьютанту командуючого капітану Кольцову:
— Иногда синяки и ссадины украшают мужчину.
VI
Восени 1944–го Красна армія підійшла до Варшави, але щоб увійти в місто, треба було форсувати велику ріку Віслу, тому з ходу оволодіти столицею Польщі війська що наступали не могли. В лавах наступаючих на Варшаву була й стрілецька дивізія, в якій служив командир взводу лейтенант Микола Ушенко.