Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
— Яка несправедливість! Це місце з давніх-давен зветься бухтою Солодкого коріння, і солодцю тут мусить бути стільки, що хоч комбайном коси. — Хлопці мовчки кидали у вогнище коріння, яке нарвали удень, воно горіло чудово.
Кузьма знову взяв чергову порцію бадилля і жбурнув його у вогонь, а від сухого корінця відщипнув шматочок, став жувати. Жуючи корінець, Кузьма почав розгублено озиратися, потім зробив великі очі, наче побачив щось дивовижне, схопився і, вигукуючи щось незрозуміле, почав танцювати довкола вогню:
— Ур-р-р-а! — котилась луна від його голосу.
Друзі звикли до витівок Кузьми, але подібного вони ще не бачили.
— Стриваите! Кузьма винайшов міжзоряний корабель.
— Ти що, з глузду з’їхав? Чи корінець дурману проковтнув? Перестань, Кузьмо!
Але той не вгавав:
— Ага, не вірили мені. Зараз поплатитесь! Дозвольте востаннє запитати.
— Запитуй, о великий невігласе бухти Солодкого коріння, — милостиво дозволив Сашко.
— То скажи мені, на чому ти сидиш?
— На тому, що й ти, — на піску та ще на шипаках якоїсь рослини.
— Тепер, друже, одщипни крихітку тієї рослини і поклади у рот.
— Я не верблюд, щоб їсти колючки.
— Будеш. Їстимеш, аж за вухами лящатиме.
— Хто, я?
— Ти! Не Александр Македонський. Ось він буде свідком, — Кузьма повернувся до Василя. — Отож, слухайте, солкоршуки. Ми ще в перший день знайшли солодець, нарвали його цілу купу, коли влаштовували наш табір. А тепер ось сидимо на ньому і підкидаємо його у вогонь.
Ошелешені таким повідомленням, Кузькові друзі несміливо, може, це черговий жарт Похмая, взяли в руки сухі бадилини. Згадавши суперечку, Нептун уже біля самого рота притримав корінець. Тарас і Сашко поклали по шматочку у рот. На обличчях з’явився вираз блаженства. Де там було шоколаду змагатися із солодцем!
Перед сном солкоршуки випили по склянці солодкої кави. У вогонь корінців більше не підкидали. Берегли.
Рекс зрадив
Прокинулись хлопчики ще до сходу сонця, і відразу закипіла робота. Сухе коріння солодцю з-під кручі перенесли до намету. А тоді, озброївшись ножиками, Сашко й Тарас почали різати його на невеличкі шматки, а Кузьма з товстуном в’язали у снопики. Шкода лише, що вчора стільки спалили. До обіду коріння було підготовлене до здачі в аптеку.
— Зо три кілограми вже маємо, — оглянув жовті снопики Сашко.
— Тепер справи у нас підуть, — радів Кузьма.
Солодець знаходили скрізь. Працювали конвеєром.
Один викопував коріння, другий носив його до води, полоскав, третій різав, четвертий в’язав снопики. Між наметом і кручею натягли мотузку, на якій розвішали жмуточки — і свіжі, й сухі. Хай доходить.
Так і вечір настав. Повечеряли. Втомлені лягли спочивати. Стояла нічна тиша. Опівночі, почувши шарудіння, Рекс, що спав під наметом, сердито загарчав, а потім крадькома поплазував до води… Повернувся аж перед ранком і ліг у своє кубло. Це викликало законну гордість господаря: «Оце так вартовий! І вдень і вночі несе службу!»
Готуючи сніданок, Василько помітив: не стало кількох снопиків солодкого коріння, які лежали на землі. Друзям поки що не говорив: чого доброго, засміють. Язики у них, як леза, тільки потрап. А з голови не йшло, чия це робота? Мартини, як відомо, коріння не їдять. Не займала їх і степова лисиця, яка ввечері частенько навідувалась до джерела пити воду, та, побачивши собаку, тікала, майнувши хвостом…
Наступного вечора Василько навмисне залишив снопик корінців під наметом, але вранці його вже не було. Хто крав солодець, хлопець так і не дізнався.
За роботою швидко минали дні. Уже й закінчувалось перебування солкоршуків у бухті. Увечері познімали снопики із сушарні, склали на підстилку за наметом. А завтра вони складуть свої трофеї у лантухи — і прощавай, чарівна бухто, прощавайте, сердиті мартини і зоряне небо…
За вечерею Кузьма навіть виголосив промову:
— Славні солкоршуки! — натхненно розпочав він. — Наша мандрівка закінчується. Ми багато зробили. Загін Федора лусне від заздрощів. Пройде час — і бички у мертвій бухті прославлять нас.
Увечері, як тільки смеркло, Рекс залишив свій пост під наметом. А коли стомлені солкоршуки полягали спати, з води виліз товстопузий коротконогий звір. Його шкіра ряхтіла сріблястим світлом. Мов тінь, звір нечутно наблизився до намету, там підвівся на задні лапи, покрутив головою, обнюхав і побіг туди, де було складено коріння.
За ним із води вилізла ще одна потвора, а потім — іще… До самісінького ранку снували невідомі злодії у таборі солкоршуків.