Знахідка на все життя

— Беремо курс на берег, — одразу ж підтримав його Похмай.

Від острова до самого берега солкоршуківський човен супроводжували збуджені мартини, а вже на березі їх радо стрів товстун і вірний вартовий табору — Рекс.

Коли мандрівники відпочивали, Тарас уважно розглянув Сашків подарунок — «квіти» Нептуна. Не важко було впізнати, що це були різнокольорові стрічки із штучної шкіри. Цілісінька скирта їх лежить на подвір’ї рибзаводу. Ці відходи взуттєвої фабрики рибалки використовували як підстилку для діжок. Певно, і на фелюзі «Сватенко Марія» підкладали це шмаття під мотор. Отож «квіти» Нептуна не являли собою нічого цікавого. Тарас уже збирався викинути їх геть, та раптом помітив на шматочках шкіри багато ледь помітних біленьких цяточок. Їх уже доводилось йому бачити. Де? І хлопець пригадав: це ж точнісінько такі плямочки були на круглому камені з морського дна, який приніс йому дядько. То ж сліди від бичкової ікри. Виходить, і на цих шматочках шкіри бички ліпили ікру. А це значить, що в бухту заходять бички. Досить на дно накидати різного шмаття — і навесні у мертву бухту прийде нереститись риба. Справжнє відкриття!

Тарас не буде горланити з цього приводу, як це зробив би Кузько. Він чемно поклав Карасику на коліна шкіряні стрічки. Той все мовчки сумував з приводу невдачі на острові.

— От знайди тут напис, — попросив ватажка Тарас.

— Кинь це ганчір’я і не заважай. Мені не до нього.

— Ні, ти поглянь, поглянь, — наполягав Тарас, — бачиш, тут щось написано!

— Тут немає на що дивитись. І взагалі, чого ти причепився до мене з отим лахміттям? Он покажи Нептуну, він, може, щось і прочитає.

Та Сашко нічого цікавого не знайшов на своєму букеті, а Василь не захотів на ті «квіти» й дивитись. Тоді Тарас показав приятелям сліди бичків, розповів про те, що почув від дідуся.

— Стривай, Тарасе! — обізвався Сашко. — Я тепер пригадую: коли брав це ганчір’я під кормою фелюги, на мене кинулась чорна рибина, певне, то був вартовий бичок.

— Так, — підтвердив Тарас, — дідусь говорив: чорні бички вартують не лише ікру, але й малу рибу, аж поки вона не підросте. Бички-ікричники приліплюють свою ікру весною і протягом усього літа.

— Ти хочеш сказати, що в мертвій бухті можна розводити бички? — здогадався товстун.

— Атож. У цій бухті житимуть бички, — гаряче ствердив Тарас.

— Давайте перетворимо мертву бухту у квітучий куточок моря, — підхопив Кузьма. — Але для цього треба набрати побільше шмаття. Хоча й це не проблема — його скільки хочеш на подвір’ї рибозаводу.

— У нас є два порожні лантухи, — поспішив із своєю пропозицією Тарас, — треба тільки вийти на шлях, а там нас якась машина підвезе.

Сталось диво: чорний глек із скарбами скіфської царівни, піратське судно «Свята Марія», як і амфори з старовинного храму, відсунулись далеко-далеко, стали байдужими для хлопців.