Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
Пропозицію Кузьми було прийнято. Шкода, що каміння ніде не зустрічалось на березі, хіба що під скелею, на острівці.
Солкоршуки вирушили в дорогу. У таборі знову залишилися Васько та Рекс.
Як і першого разу, зупинились у знайомій бухточці. Берегом, щоб не лякати птахів, дісталися до скелі. Кузьма почав вибирати каміння, а Сашко з Тарасом зв’язували стрічки капроновою ниткою, яку дали їм у школі для нанизування коріння солодцю. Робота була копітка й не дуже цікава. Хлопчаки виготовляли невеличкі строкаті, схожі на новорічні гірлянди, стрічки. Лише опівдні закінчили роботу.
— Розставляти слід не де попало, — застеріг Нептун, — а в східній частині бухти.
— Чому? — зацікавився Тарас.
— Як ти гадаєш, фелюгу «Сватенко Марія» будуть підіймати?
— Будуть. А при цих роботах можуть засипати піском інкубачі. Второпав?!
У певному порядку складали на дно човна інкубачі-гірлянди, так, щоб не сплутались мотузки. Згодом одвели човен на кілька метрів від острівця, і там Сашко урочисто опустив на дно першу гірлянду. Далі кидали на рівних відстанях — після третього змаху весла.
Коли останній інкубач булькнув у воду, ватажок солкоршуків виголосив промову.
— Операція «Буба» завершена! Весною ми знову повернемось сюди, аби пересвідчитись, що мертвої бухти більше не існує. Те, що ми зробили, поки що хай буде нашою спільною таємницею. Отож, присягнімось мовчати!
— Присягаємо!
— А тепер — курс на берег, почнемо копати корінці, — наказав Кузьма.
— Що ж, славні солкоршуки, час і за солодець братися, — нагадав ватажок своїм друзям після обіду.
— А де ж коріння шукати? І яке воно? — безпорадно стенув плечима Тарас.
— Гайда за мною! — скомандував Кузьма.
За ватажком рушили дружно, тільки Рекс залишився біля намету: він знову всю ніч десь проблукав. У північному куточку бухти хлопчаки зустріли розлогу яругу, з якої витікав струмок. Яруга заросла очеретом, серед якого затаїлося озерце. Довкола зеленіли кущики. Тут, напевно, й росте солодке коріння. Солкоршуки уважно обдивились, але знайшли тільки добре знайомий кермек, піщаний пирій та морську капусту. Солодкого коріння начебто не було. Правда, у цьому вони не дуже були впевнені, бо ще ніхто з них і не бачив ту рослину: не росте солодець на околицях селища.
— Може, варто Кузьмі ще раз розповісти про солодець? — запропонував Тарас.
— Мені здається, — пояснив Кузик, — що солодець відрізняється від інших рослин тим, що в нього солодке коріння.
— Ми це самі добре знаємо. Краще покажи його.
— Але я його теж ніколи не бачив. Я ж признавався, — гірко зітхнув присоромлений ватажок.
Солкоршуки плентались під палючим сонцем і по дорозі недбало висмикували якісь стебла, нашвидку оглядали їх і знову кидали на пісок. Хлопці занудьгували. Та ось зовсім несподівано прилетів мартин, з гнівним криком кинувся на Кузьму, збив бриля.
— Що за диво?
— От клятий, — перевів подих Кузьма. — Я ж лише одне яйце взяв!
— Ти? — зміряв його з голови до ніг Сашко.
— Для колекції прихопив. І як він мене впізнав?
— Яке ж тут диво? Ти бачив, скільки на острівці мартинят, для нас усі вони однакові, а от для мартина-матері різні, вона знаходить лише своїх діточок. А тебе, Кузьмо, легко впізнати, особливо без бриля, — натякнув Сашко на вогненно-руде Кузьмове волосся.
Ще довго кружляв над солкоршуками розгніваний мартин.
Між тим припікало сонце, і нагрітий пісок боляче пік ноги. Першим не витримав Сашко.
— Давайте купатися, і ніяких корінців!
Він шубовснув у воду, за ним — друзі. Купались довго. Сашко заплив далі всіх, там пірнав. А повернувшись на берег, розповів:
— Скрізь мертве дно. Чистий пісок. Ані риби, ні водоростей.
— Почекай, оживе бухта! — запевнив Тарас.
Після купання продовжили пошуки. Але солодцю так і не знайшли. Минав день. Зморені спекою і роздратовані невдачею, хлопчаки повернулися у свій табір.
Після вечері їм не хотілось навіть говорити. Над вогнищем у казанку булькала кава, але її ніхто не став пити: цукру солкоршуки не взяли, понадіялися на солодке коріння. А вечір стояв по-літньому теплий, зоряний. Острів укрився білим покривалом: після метушливого дня спала крилата республіка, а над вогнищем легкою тінню шмигали кажани.
Невдача непокоїла хлопців. Тарас знічев’я перебирав черепашки, Сашко і товстун дивились на зорі, про щось мріяли. Лише Кузьмі не сиділось, він крутився, наче на жаринах: