Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
Так-от.
Мій корабель пливе над землею і ультразвуком спушує її. Не оре, а спушує, як і вчив Мальцев. І в цю спушену землю сиплеться зерно. Чи насіння. На цьому етапі корабель з райдужними вітрилами перетворюється на сівалку. Але він не просто сівалка, бо й насіння, що падає на землю, не просте. В надрах корабля працює щось таке, схоже на реактор. Ну, не реактор, який стоїть десь на атомній електростанції… Бо як тільки я сказав слово «реактор», як Вадик Іванов одразу ж нашорошив вуха і хотів мені щось заперечувати. Ні, не реактор, але якась така штуковина, що опромінює насіння. Це — не фантастика. Вже проводяться досліди в цьому напрямку, насіння справді обробляють якимись там променями, і в результаті врожайність різко збільшується. А мій прилад такий, що як тільки він обробить своїми променями насіння, воно проростає тієї ж миті, як потрапляє в землю. Весь цей процес відбувається в лічені хвилини. Словом, корабель не встиг на своїх вітрилах доплисти до кінця лану, спушити там землю і посіяти насіння, як на цьому кінці лану вже все починає колоситися, і час приступати до збирання.
Корабель перетворюється на комбайн. Він косить, молотить, зсипає зерно і поволі посувається далі, на той край лану, де він тільки-но сіяв і де вже теж колоситься жито-пшениця і різна пашниця. Все це за лічені хвилини — максимум години. Далі. В кораблі є млин. Частину зерна він меле на борошно, а частина йде знову на насіння. Все починається з самого початку…
Коли б я тільки захотів, то мій корабель-плуг-сівалка-комбайн-млин міг би працювати цілодобово. Але я вирішив не ошелешувати свою аудиторію, тому моє опромінене зерно не могло рости при світлі місяця, йому буде потрібне денне, сонячне світло. Отже, я «збирав» з одного лану десь приблизно десять-дванадцять врожаїв за робочий день. Ага, мало не забув — з корабля сипались ще відповідні добрива і різні там мікроелементи, щоб земля не виснажувалась. Найбільше мій «винахід», звичайно, сподобався Васькові, хоча всі раптом стали «агрономами» і почали давати мені поради. Видно, наша літня практика в колгоспі не минула марно. Я помічав, що полковник Швецов хоче щось сказати, але що він хотів сказати, я зрозумів по тому, як заговорив Максим. Я помітив, що полковник Швецов вдячно глянув на Максима, і тоді ж зрозумів, що полковник думав те саме, що сказав Максим, але вважав незручним втручатися в моє фантазування і зсаджувати корабля на землю. А Максим запитав:
— Скільки людей обслуговує твій корабель-комбайн? Який у нього екіпаж?
— Одна людина за штурвалом, — гордо відповів я. — Решта все настільки механізовано, що зайві робочі руки там не потрібні.
— Добре, — вів далі Максим, — а як практично зробити твій корабель? Скільки їх може зійти із заводського конвеєра протягом дня і скільки їх взагалі потрібно?
— Практично, — все більше надимав пиху я, — мій корабель не потребує ремонту ні капітального, ні. поточного і може служити людям стільки, скільки треба. А щодо виробництва його, ти ж знаєш мій дублікатор?
Дублікатор я не сам придумав, я про нього в якійсь фантастичній книжці читав. Там було все трохи не так, але я звик дещо міняти і додавати своє. Словом, такий пристрій, як фотоапарат, коли примітивно пояснити, бо фотоапарат продукує зображення предмета, а мій дублікатор дублює цілісінький предмет. Причому, яким завгодно «тиражем». Скажімо, вклали ви в дублікатор яблуко і, клацнувши відповідним важільком, «сфотографували» яблуко. Тільки ви з мого дублікатора виймаєте не зображення яблука, а справжнє яблуко! Копію його. Але смакові якості цієї «копії» нічим по суті не відрізняються від «оригіналу». Тут тільки встигай важільком. клацати (що за тебе чудово може робити автомат) і з одного яблука матимеш хоч тонну, хоч вагон, хоч скільки там треба тих яблук! Та хіба лише яблук? Яблуко — це я так, для прикладу, а практично мій дублікатор може дублювати що завгодно: живих свиней чи готову ковбасу, бульдозери, парасольки, учнівські портфелі, жіночу помаду для губ, ракетоплани, калоші — та що завгодно!
Де брати матеріал для цього всього добра? Сировину? Господи, та це взагалі не проблема. Мало всякого добра, різних окремих атомів і навіть цілих молекул, не кажучи вже про космічний пил, що літає в міжгалактичному просторі? Та з тих крихіток цілу галактику зліпити можна, не те що якийсь там бульдозер, чи й мільйон бульдозерів, чи вісім мільярдів калош. Треба тільки вміти тим міжгалактичним добром скористатися, а мій дублікатор це робить пречудово. Сировини йому вистачить до кінця світу. І знову ж таки, про який там кінець світу йде мова? Кінець світу практично передбачається тоді, коли сонце вичерпає всі свої запаси енергії і згасне. Але хто ж до цього допустить? З космічного пилу з різних там атомів можна «скатати» нове сонце, так як ми ліпимо снігову бабу з мільярдів сніжинок. Невдалий приклад, бо сонце гаряче, а снігова баба холодна? Але ж принцип залишається тим самим! Яка різниця — холод чи тепло? Словом, кораблі з райдужними вітрилами, кораблі-плуги— сівалки — комбайни — млини будуть виготовлятися в моїх дублікаторах.