Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
— А пекарню на своєму кораблі чому ти не передбачив? — уїдливо запитав Максим.
Можна й пекарню.
— А що залишається людям?
— Тобто?
— Ну, одиниці керуватимуть твоїми кораблями-пекарнями, а решта людства що робитиме? Вона ж може здичавіти від такої несподіваності, взагалі виродитись.
— Добувай свій хліб в поті чола свого, — визвірився я на Максима.
— Коли хочеш — так. Тільки піт цей мусить мати не той солоний присмак, на який ти натякаєш. Ні-ні, твій подарунок людству поки що передчасний. Хотів ти того чи не хотів, а мільйони, коли не мільярди людей, перетворив на споживачів твоїх, булочок з корабля-пекарні. До речі, Кириле, нащо твої кораблі? Адже булочки і все таке інше можна виготовляти, «знімати з-них копії» безпосередньо в твоїх дублікаторах? Кораблі, спушування землі ультразвуком, опромінене зерно, яке блискавично проростає і дає врожай, для чого все це? Є дублікатори — і досить. Ні, братику, тут щось не те. Не технічний прогрес повинен випереджати свідомість людства, а навпаки. Може, я помиляюся? — звернувся Максим до полковника Швецова.
Той сказав, що одне другому не могло б стояти на заваді і суперечити, це залежить від того, як і куди той технічний прогрес ким буде повернено. Бо з одного й того ж «шматка» урану можна зробити і бомбу, і атомну електростанцію.
І тут всі почали говорити разом, перебиваючи один одного, а Вадик Іванов шепнув мені:
— Ти їх не слухай, ти — хлопець-молоток! Здорово це в тебе все виходить, і головне — практично все це можна здійснити. Це ж елементарно!
Отож маю визнання. І від кого — від «технаря» Вадика Іванова! Він мені ще порадив:
— Ти ходи й думай, ти ходи й думай! І те, що ти надумаєш, обов'язково колись згодиться.
Гарненьку професію мені Вадик визначив: ходи і думай, а те, що ти придумаєш, колись згодиться. Все правильно, тільки не сказав він мені, де ходити і де думати. Куди себе приткнути. Хіба що прийти на якийсь завод і сказати: «Здрастуйте, візьміть мене на роботу, платіть мені заробітну плату, а я вам такого понапридумую, такого понапридумую…» А що мені скажуть у відповідь? Ні-І, тут щось не те. Мабуть, Манілов я і більше нічого. А кому потрібні манілови? А може, я стану письменником-фантастом? Ні, не стану. Не вмію я викладати свої думки на папері. Чесно кажучи, кілька разів пробував, але нічого не виходить. І письменник-фантаст з мене не вийде…
Але все ж таки я думаю! Я думаю над взаєминами людей. От всі ми: я, Максим, Іржик, хлопці, полковник Швецов, Валерій Сахненко, всі ми такі різні, але ми не можемо бути одні без одних, і ми щось собою становимо тільки тоді, коли ми разом. Що ж це, ми — мініатюрна копія людства?
Колись Наташа Ростова у «Війні і мирі» сказала, що коли б хороші люди так могли між собою зійтися і змовитись на добро, як це вміють робити погані люди, змовляючись на зло, на погане щось, то яким би чудовим став світ. Я, як завжди, цитую по пам'яті і, як завжди, неточно, бо знову і знову підводить мене моя пам'ять, але головна суть та, що я кажу. І можна вважати, що всі ми змовились на добро. Але ми ніколи не зможемо бути однаковими, ніколи у всьому не будемо згодні одні з одними до кінця, бо це, мабуть, неможливо. Та чи й так це потрібно?
І ще я думаю, що сталося з Максимом? Чому він став таким різким, нетерпимим не тільки з нами, але й з Іржиком?
ВАСИЛЬ СОРОКА
— Якось я всіх їх запитав, чому Кирила Куличенка звати Кирилом, а не якимось іншим іменем? Адже ім'я Кирило серед хлопців нашого віку зустрічається не так вже й часто. І всі відповіли, ніхто й бровою не повів, що: «Кирило тому Кирило, що дід його Кирилом звався, мовляв, Кирило названий так на честь діда, який загинув на фронті».
І тоді, це ще влітку в Теренках було, коли всі вони приїхали до нас в село на практику, я запитав їх всіх по черзі, хто що знає про свого діда?
— Для чого це тобі? — здивувався Вадик Іванов. — Для чого діди тобі потрібні, що в них цікавого, в дідах? Ну, мій дід, наприклад, був робітником, як і мій батько, як і я буду, і коли мої діти народяться і підростуть, я добре знаю, що вони підуть на завод.
— Значить, династія?