Переможець отримає все

Озирнулися кілька разів на нових відвідувачів і дві нечисленні компанії, що вже сиділи тут. Ніхто не вірив, що у цьому провінційному закладі чоловік, схожий як дві краплі води на Тараса Лему, дійсно може бути ним. За кілька хвилин апельсин та банани лежали порізаними на тарілочці, а шампанське було налито в келихи.

— Пробачте, будь-ласка, — сказала одна з дівчат, вища. — А… як ваше прізвище?

— А ви що, у всіх відвідувачів прізвища питаєте? — «здивувався» компаньйон Віктора.

— Ні, — не надто сміливо відповіла друга, — тільки в тих, хто на декого схожий…

— І на кого ж я схожий? — знову «здивувався» хлопець.

— Взагалі-то… м-м… на Тараса Лему.

— От біда! — обурився той. — Ну хоч на вулицю не виходь — бо схожий на Тараса Лему. Хоч бери за кордон виїжджай…

— То ви що, дійсно не Тарас Лема? — знову вчепилася та, перша.

— А що, справді такий схожий?

— Дуже… — Обидві розпливлися в чарівних усмішках.

Відвідувачі за двома столиками вже не їли й не пили, а витріщалися на двох чоловіків за стійкою, тим паче, що до них долітали якісь уривки фраз.

— Ні, я відчуваю, що нам тут не дадуть нормально посидіти… — Він узяв Віктора за лікоть. — Ходімо кудись подалі. Ось вам… скільки за клопіт?

— Ну що ви… — Обидві змінилися на обличчі, — вам ніхто не заважатиме! У нас, взагалі-то, кабінка одна є — це так, для своїх… Ходіть, ми заведемо вас. Там навіть ніхто не бачитиме…

Та, вища й моторніша, вже оббігла стійку і, взявши їх обох під руки, припрошувала й тягла кудись у двері біля стійки. Друга не розгубилася, вхопила шампанське й асорті. Їх завели до непогано обставленого кабінету й дещо ніяково запросили розважатися.

— Ну, все-таки скажіть, будь ласка, — вища навіть склала долоні на грудях, — ви Тарас Лема чи ні?

— Ось що, дівчата, — сказав той, витягаючи ключі з руки Віктора, — там, перед вашою забігайлівкою, стоїть «вісімка», одразу за джипом, то ось ключі, принесіть нам з неї гітару, а там побачимо. Тільки — ша! — Він приклав пальця до губ.

Обидві, мало не підскакуючи, вибігли з кабінету, а Тарас запрошуючим жестом вказав на крісла.

Віктор і сам розумів, що виглядає спантеличено, не сказати б гірше. Він сидів тепер, відсунувшись від столу, ніяково поклавши гітару на коліна й помалу переконуючись, що перед ним справді той, кого вже з рік обожнюють усі жінки, а як не всі, то принаймні більшість — сам Тарас Лема.

Двері відчинилися після стукоту, й до кабінки увійшов прилизаний молодик — очевидно, власник цього закладу. Поїдаючи очима Тараса, він лагідно всміхнувся і, побажавши від себе приємного відпочинку, поставив на стіл нову пляшку шампанського та невеличкий таріль із наїдками — за рахунок закладу. І зник, задкуючи.