Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Блискавиця Перунова [uk]
Блискавиця Перунова [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Блискавиця Перунова [uk]

Электронная книга - «Блискавиця Перунова [uk]». Краткое содержание книги:

«Блискавиця Перунова» — пригодницька історична повість. В центрі подій — відоме з літописів народне повстання у Києві 1068 р., коли стривожені набігом половців кияни вимагали у тодішнього князя Ізяслава або захисту від ворога, або принаймні зброї, щоб захиститися самим. Не дочекавшись допомоги від слабкого духом керманича, київське віче обрало на князівство родича князя Ізяслава, Всеслава Полоцького.
Вогнедар Борич, головний герой повісті, походить зі старовинного вояцького роду. Хлоп’ям він став свідком винищення своєї родини князевими дружинниками. Вогнедарові родичі дотримувались предківської віри, і його дід Гатило покинув службу у князя Володимира опісля кривавого хрещення. Та меч «бога християн» таки віднайшов непокірних Боричів. Малого Вогнедара врятував жрець Перунів Далебор, котрий колись був приятелем його діда. Старий жрець виховав дитину у звичаях предків, навчивши однаково добре володіти і словом і мечем. Нині юнак прагне помститись за загибель близьких. Та страшна таємниця розкривається перед ним — зрадник, котрий привів княжих дружинників до родового вогнища теж має прізвище Борич…
Битви та поєдинки, картини з життя лісових весей та прадавнього Києва, образи людей які тоді, як і в усі часи змушені вибирати між правдою та неправдою — про все це розповідає повість. Її автор — Мирослава Горностаєва є жрицею громади Рідної Віри «Арійський шлях», тож в повісті викладено нетрадиційний погляд на деякі історичні події. Адже більшість українських історичних повістей сьогодення співає хвалу переможному християнству, що принесло культуру темним дикунам. Ми будемо раді, якщо вдумливий читач, прочитавши цей твір, змінить свою думку.
1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 84
Перейти на страницу:

Встав Брячиславич і закрокував по шатру. А тоді мовив рішучо:

— Мабуть, прийму я пораду Рогданову…

— Яку, княже?

— Кинути все, і повертатись до Полоцька.

Поволі поклав гусла Перунич.

— А Київ, а люди? — спитав.

— Нічого їм Ізяслав не зробить, — мовив Всеслав байдуже, — ну, вкине кільканадцять чоловік до порубу…

— Ці люди життя вам врятували, княже! — вимовив Вогнедар, — як можна їх ось так зоставити?

— Ти мені життя врятував! — мовив Всеслав становчо, — і тебе я не покину, Вогнедаре. Поїдемо зі мною у Кривичі. У нас там добре — пущі, спокій… Ти ж любиш ліси… Ніяких кипчаків… Ізяславу теж туди не дібратись. Хочеш молитись Богам давнім — і те дозволю. Будеш біля сина мого, і сам мені немов сином будеш. А ця справа програна.

— Зупиніться, княже! — сказав Перунич, і щось у голосі його раптом нагадало спохмурнілому одразу Всеславу Далебора, — без вас ми дійсно програємо, бо розгубиться рать, не знаючи, що діяти! Одіб’ємо ми Ізяслава з ляхами й без дружини — аби проводир певний був, та дух Перунів у війську.

— Ні! — сказав Всеслав, — я вирішив! Кривичі вже сідлають коней. Твій Білогрив теж під сідлом.

— А як я не поїду? — спитав Вогнедар раптово захриплим голосом.

— Тоді зостанешся тут навіки, бо не хочу я, аби підняв ти галас.

Тієї ж хвилини увірвалося до шатра п’ятеро кривичів на чолі з Рогданом і скрутили Перуничу руки за спиною. Вогнедар навіть не опирався, настільки вражений був. Хоч і бачив він віддавна, що хитка й непевна людина Полоцький князь, але слабкості Всеславові не торкались справ військових. На війні Брячиславич зовсім іншим був, аніж у княжих палатах. І підла зрада така не могла навіть у сні приснитись юнаку.

— Уб’єте мене? — вимовив спокійно, а сам подумав про Полісуна, котрий тинявся десь за шатром, та наче прочитав його думки Рогдан.

— Вовка твого, — сказав кривич, — я підбив стрілою. І тебе б давно прикінчив, аби не князева воля. Вибирай, душа поганська, або їдеш з нами не підіймаючи шуму, або помреш від мого меча.

— Отже, помру, — озвався Перунич, — ти вдариш зв’язаного, Рогдане? Дивись, не схиб, бо у такім двобої можна й полягти…

— Жаль не дібрався я до навчителя твого, — мовив Рогдан ненависно, — але ти відповіси мені за нього, насіння Перунове… Поставте його на коліна, хай загине як раб!

Рвонувся молодий воїн, але його таки зламали, наче дубок. Рогдан зірвав з нього пояс з мечем. Всеслав одвернувся і мовив:

— Швидше, Рогдане, не грайся…

Раптом почувся галас якийсь біля пологу, і до шатра увірвався Рогволод.

— Хто пустив сюди княжича? — мовив Всеслав гнівно.

— Я прорвався силою! — вигукнув молодик, — батьку, що ви робите! Він — мій побратим! За що?

— Відьмак цей княжича зурочив! — зло сказав Рогдан і заніс меча над бранцем.

— Пес! — вимовив Вогнедар, — чи такі, як ти, розуміються на побратимстві? Вбивай мене на очах у брата, та до світанку ти не доживеш!

Всеслав відштовхнув озвірілого кривича, який уже опускав клинок, і вдарив Перунича у скроню руків’ям ножа-запоясника. Вогнедар повалився набік. Брячиславич ухопив за рукав Рогволода, котрий кинувся, був, до друга і сказав становчо:

— Сину, зараз ми їдемо додому. До Полоцька. Так треба. Чоловіка цього покинемо тут. Тільки поводься гарно, синку. Тоді твій приятель зостанеться в живих, хоча я не хотів залишати свідків…

— Власної підлости! — сказав Рогволод, не зводячи очей з непритомного побратима.

— Щеня! — мовив Всеслав беззлобно, — молодий єси і нерозумний. Він теж… молодий. Хотів я взяти його з собою, аби тобі душу не ранити, та нерозумною була сама думка ця. Цей арійський меч не буде служити ні тобі, ні мені — таким його відкував старий жрець Індри, і таким його вкинуть у горнило, бо немає нині руки, що могла б підняти цю зброю.

— Він був вам щитом! — видихнув княжич, — що ви накоїли, батьку?!

— Далебор, — мовив Всеслав спокійно, утримуючи сина біля себе, — колись оповів мені, не знаю з якою метою, про отакі ось… щити. Дійсно, Перуничі покладали у битві життя за володаря, та варто було повелителю порушити закони Прави, і щит обертався мечем. Таким чином жерці змушували коритися воїнів. Або учитель не встиг дати Вогнедару твоєму точних вказівок, або розгубився Перунич, бо юним є і самотнім, але, якби пішов він до кінця за законами отими, то я лежав би зараз мертвим у цьому шатрі. Дякуй, сину, Господу Ісусу та пращуру нашому, Володимиру-князю, що відійшли у минуле і такі звичаї, і такі люди.

Глянув з жалем на бліде лице Вогнедарове, по якому спливав кривавий струмочок і сказав до людей своїх:

1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 84
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)