Нарис загальної історії

Рим зіштовхнувся з величезними труднощами в пошуках прийнятної імперської ідеології та витратив три століття, аби дійти до найменш очікуваного розв’язання. Головою імперії стає аристократичне місто, традиційна релігія якого, за модою, що панує в містах, дуже ритуалізована і заідеологізована. Як і в Греції, поліадна релігія має домінантний громадянський зміст, де релігійна струна бринить майже так само сильно, як під час святкування у Франції 14 липня чи 11 листопада[9], що спонукає громадян, які мають реальні та нагальні релігійні потреби, звертатися до культів із таїнствами — більш-менш офіційно визнаних у Греції та підпільних у Римі. З таким спадком виявилося неможливим акліматизувати «східну» концепцію, тим більше що найвідомішою була єгипетська концепція, де наголос робиться на обожнюванні та яка була скомпрометована як занепадом Птолемеїв, так і Марком Антонієм. Східна ідеологія була глибоко неприйнятною для римської традиції та дуже важко закріплювалася б в еллінізованій і раціоналістичній еліті. Август обрав найпростіше вирішення, за яким імператори уводилися в дуже ойкуменістичний пантеон і «обожнювалися» над пересічним людом. Цей вибір виявився дуже незадовільним. Він викликав іронію в елітах, включно з імператором Клавдієм. З нього не сміялися всі ті, хто належав до новопоширених у імперії релігій, починаючи з євреїв і християн. їхня категорична відмова приносити жертви імператорові була для влади ознакою бунту та зради, адже інакше чому треба було опиратися церемонії, яка накладала на вас, з релігійної точки зору, не більше зобов’язань, ніж вітання національного прапора в сучасній Європі? Звідси криваві переслідування з політичних, а не релігійних і навіть не соціальних причин. Зрештою, ця система стала прийнятнішою через збільшення кількості державних переворотів і випадків узурпації влади.