![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
Ігорю пощастило вижити у розстрілі. Він був серед тих, кого росіяни взяли в полон. Коли він згадує російських військових, посміхається. Бо знає: частина його земляків не вірить, що війну на Донбасі ведуть саме сусіди, а не повсталі прихильники так званої Донецької республіки. Він росіян не лише бачив, а й допитував: ще в Іловайську «Донбас» взяв у полон російських десантників і танкістів. Відео їхнього допиту досі можна знайти у соцмережах та на безкоштовних відеоканалах. Вони — частина добровольців та кадрові російські військові — 29 серпня помінялися місцями. Після розстрілу колони, яка виходила з Іловайська, у полон потрапили сотні українських бійців.
— Спочатку ми були в росіян, кадрових військових. Ми потрапили в полон з умовою, що — слово офіцера давав один із підполковників чи полковників, не пам’ятаю — нас не передадуть деенерівцям.
Що таке слово російського офіцера, українські бійці зрозуміли наступного дня, коли, знехтувавши обіцянкою, росіяни передали полонених бригаді «Мотороли». Бойовики ДНР перевезли заручників у підвали донецького СБУ. Там уже сиділи сотні полонених — як добровольців з інших батальйонів, так і військових Збройних Сил. Це було колишнє бомбосховище, згадує Ігор, перенасичене сирістю, де гостро відчувалася нестача свіжого повітря. З часом це позначилося на здоров’ї тих, хто сидів у підвалі, — у більшості пожовтіли руки й обличчя, почало випадати волосся. До всього цього харчі були гірші за собачі. А що таке вітаміни, полонені майже забули.
Їх було більше сотні — полонених після Іловайського «котла» бійців батальйону «Донбас», яких тримали у сирих підвалах. Плюс військові Збройних Сил. Найбільше, каже Ігор, били та знущалися над офіцерами, добровольцями та місцевими, хто виступив проти терористичних республік.
— Дуже сильно били офіцерів.
— А звідки вони дізналися, хто серед вас — офіцери?
— У них були списки. Приховувати інформацію взагалі не було жодного сенсу. Бо всі списки нашого батальйону злили повністю. З адресами, телефонами, навіть ідентифікаційні коди були у них. Почали викликати офіцерів і сильно їх бити. Я думаю, це робили з метою залякати інших. Інших викликали на допити якісь. Там теж били і намагалися дізнатися, якщо хтось там побачив фотографію в інтернеті, де людина ця була, приміром, з червоно-чорним прапором, чи це не правосєк. У них чомусь все зводилося до одного — до правосєків. Тому били. Комусь просто попадало — розважалися так.
Ігоря били за те, що він місцевий і замість того, щоб підтримати так звану ДНР, пішов у добровольці — захищати рідну землю. Били професійно — по найболючіших точках — переважно по колінах, ліктях, ребрах, печінці. Усю нелюбов бойовиків до мешканців Донбасу, які пішли у добровольці, мали змогу побачити медики, які лікували Ігоря після звільнення з полону. З підвалів донецького СБУ юнак вийшов у лютому 2015-го. Через півроку після того, як його туди кинули.
— Звільнили мене 23 лютого — якраз на мій двадцять сьомий день народження. Навесні мені прооперували коліно — через постійні удари там утворилася пухлина. Мені ще пощастило, що вийшов з донецького підвалу живим і відносно здоровим. Шанс бути вбитим або просто закатованим там був завжди.
Він уже майже півроку розмовляє винятково українською — причому чистою, без русизмів та суржику. Хоча 29 років до цього спілкувався лише російською. Розмовляти українською Ігор заохочує і своїх друзів — багато хто бере з нього приклад.
У квітні 2016-го минуло два роки відтоді, як Ігор востаннє був удома — у невеличкому шахтарському містечку на Донеччині, яке нині окуповане бойовиками. Їхати туди знову він не ризикує. Знає: його ім’я та прізвище у списках «карателів».
— За словами сепаратистів, мене внесли в усі списки і в разі повторної спроби перетнути оцей умовний кордон сказали, що як мінімум посадять на пожиттєве, як максимум — розстріляють.
Його родина — батько та мати — досі мешкають там, під окупацією. Ігор, каже, і радий був би забрати їх сюди, до столиці, але ані фінансів, ані житла у нього немає.
— Були спроби, були намагання забрати, але… По-перше, треба кудись забрати, а не просто забрати в нікуди. Держава — я на неї трішки ображений, що є, то є, — не забезпечила переселенців хоча б мінімальними умовами. Якийсь там кредит з мінімальними відсотками на купівлю свого житла. Робота, щоб цей кредит виплачувати. Щоб вони змогли якось налагодити життя на мирній території.